Соціальні працівники – це особливі люди, справжні герої для своїх підопічних. Звісно, вони не носять плащів і не володіють супер-силами, проте їхні серця наповнені добротою та відданістю, що робить їх справжніми рятівниками. Соціальні працівники кожного дня допомагають тим путивлянам чи мешканцям сіл Путивльщини, які цього потребують.
Зазвичай ми не замислюємося про те, як це – втратити можливість самостійно рухатися, виконувати буденні завдання або навіть спілкуватися. Але для багатьох людей похилого віку чи людей з обмеженими фізичними можливостями така реальність є повсякденністю. Кожен день вони стикаються з новими труднощами, і саме у цей час соціальні працівники готові підтримати та надати допомогу. У той же час, вони не просто виконують свою роботу, вони часто стають близькими людьми для своїх підопічних. Більше, ніж просто догляд – вони дарують тепло, увагу і відчуття, що про самотню людину дбають.
Так до Дня соціального працівника, який відзначається в Україні 3 листопада, ми поспілкувалися із працівниками КУ «Центр надання соціальних послуг» Путивльської міської ради.
– У нашій установі зараз функціонує 5 відділень, у яких соціальні працівники надають допомогу людям з інвалідністю, людям похилого віку та людям, які опинилися у складних життєвих обставинах, – розповіла заступник директора КУ «Центр надання соціальних послуг» Олена Савченко. – Також у нас працює «Університет третього віку», який відвідують активні люди похилого віку, що значною мірою допомагають та працюють на благо нашої країни. Вони роблять все що можуть для наших захисників: плетуть маскувальні сітки, роблять вітамінні суміші, шиють білизну та в’яжуть шкарпетки, виготовляють свічки тощо.
Окрім цього установа бере участь в експериментальному проєкті з надання послуги життєстійкості. І завдяки цьому будь-яка людина нашої громади може отримати психологічну допомогу.
Соціальні працівники допомагають тим, хто цього потребує. Одна з таких людей – Наталія Русакова. Вона прийшла в установу молодою дівчиною, яка з кожним роком набувала життєвого досвіду, мудрості, вміння доглядати за людьми та ставати їм справжнім другом. Пані Наталія працює вже 30 років у Центрі надання соціальних послуг і за цей час вона стала чи не найріднішою людиною для самотніх стареньких.
Наразі Наталія Ігорівна піклується про 14 осіб похилого віку та людей з інвалідністю. І вона просто не уявляє свого життя без цієї роботи.
– Звичайно, це непроста робота: до кожного потрібно знайти свій підхід, у кожного свої звички, до яких треба звикнути. Але ж ви не уявляєте,наскільки стає тепліше на душі, коли приходиш до бабусі додому, а вона чекає на тебе, ще зранку у вікно виглядає, – розповідає з посмішкою пані Наталія. – А потім допоможеш їй зі звичайними хатніми справами, так вона разів десять тобі «спасибі» скаже. І це дійсно надихає! До того ж, літні люди завжди вислухають, можуть і порадити щось, тож тут не тільки я допомагаю, а і вони мені.
Також Наталія Ігорівна розповіла про те, що зпочатком війни люди, за якими вона доглядає, стали відчувати більше тривоги та бояться кожного гучного звуку. Звичайно, це ускладнює роботу, адже необхідно підібрати слова та заспокоїти людину, але пані Наталії чудово це вдається. А до центру неодноразово надходили письмові та усні висловлення вдячності від підопічних за її доброту та чуйність.
Соціальні працівники, які допомагають людям, роблять справу, яку важко переоцінити. Вони не отримують гучних аплодисментів чи нагород, але кожен день їхня праця змінює життя людей на краще. Вони нагадують нам, що бути людиною – це більше, ніж просто жити для себе, це – допомагати іншим, підтримувати тих, хто в біді, та залишатися небайдужим.
