F-16 та українські красуні – саме вони надихають путивлянку-мисткиню, що зараз у ЗСУ, Тетяну Лучанінову.
На гільзах із холодної криці – теплі яскраві зображення тендітних україночок. Коли пані Тетяна бере до рук пензля, металеві остови снарядів, які несуть смерть ворогам, перетворюються на предмети мистецтва.
«Сувеніри» з Курської операції
– Хлопці-військові, яким допомагала наша волонтерська організація, привезли з Курської операції у 2024 році відпрацьовані артилерійські снаряди, – пригадує Тетяна Лучанінова. – Так почалося моє захоплення: із кількох гільз і використаного гранатомету. Раптом спало на думку, що маю розмалювати цей світ.
З того часу вона, не маючи жодної художньої освіти, опанувала розпис на примхливій, нерівній поверхні – на відпрацьованих снарядах, зброї та амуніції. Мисткиня розповідає про натхнення, яке тоді охопило:
– Це бажання виплеснути емоції народилося, мабуть, із повномасштабною війною, яка постукала у наш дім 24 лютого 2022 року з самого ранку… Зараз модно малювати по номерах, тож колись і я малювала. Втім, легких шляхів ніколи не шукаю. Мені стало цікаво, як воно буде, якщо не по номерах щось зробити – а самій намалювати. Я не вважаю себе якимось страшним художником, але мені так легше переживати свої стани. Коли вдається знайти хвилинку – я отримую від цього задоволення і так розвантажуюся психологічно, відпочиваю.
Проте, лише арт-снарядами путивлянка не обмежується – розписує також металеві каски. Такий шолом вже відслужив своє, виконав соє призначення і зберіг голову і життя одному з наших захисників. Пані Тетяна показала один з колекції – на якому дівчина у однострої та льотному шоломі, примруживши око, підпалює коктейль молотова. Збоку – жовто-блакитний петриківський розпис…
Серед сюжетів, що найбільше надихають Тетяну Лучанінову, – обличчя українських берегинь, ляльки-мотанки, орнаменти, а також військова техніка – квадрокоптери, БпЛА, дрони. Особливу красу художниця бачить у «господарі неба» – винищувачі F-16.
Патріотичні футболки
– Нещодавно з дівчатами-волонтерками також опанували малювання на футболках, за допомогою хімічного витравлювання, – розповідає пані Тетяна. – Хоча футболки надзвичайно затребувані на наших благодійних аукціонах, це доволі непроста робота. У такій «розмальовці» хоч і використовується один колір, по суті, немає права на помилку.
«Рабів до раю не пускають», «Борітеся – поборете!» – написи на футболках, поряд із портретом Тараса Шевченка або козака Івана Сірка. Такі футболки двічі вигравала прикордонниця, яка боронить Путивльщину, що брала участь у благодійних аукціонах і зборах на ЗСУ.
– Воно все одразу «конвертується» в наші маскувальні сітки, кікімори чи амуніцію для військових. Так шукаємо ресурси для Громадської організації «БФ «Файна Берегиня», яку я очолюю, – пояснює волонтерка. – І частенько просто дарую свої розписи найактивнішим донаторам.
До речі, її творчість здобула й офіційне визнання: одна з робіт, відправлена на щорічний Всеукраїнський конкурс творчих проєктів «Код Нації», зробила Тетяну лауреатом фестивалю. Крім того, її авторські сувеніри прикрашають підрозділи ДСНС Сумщини та Роменський центр контролю та профілактики хвороб.
Путивльські «берегині»
Від початку повномасштабного вторгнення Тетяна разом із путивльськими жінками, волонтерками фонду «Файна Берегиня» працювала без вихідних. Вони проводили збори для ЗСУ, плели маскувальні сітки, виготовляли окопні свічки, грілки, сухі супи та забезпечували захисників усім необхідним.
– Ми всі працюємо на рівних. У нас немає керівників, начальників чи найрозумніших. Ми просто працюємо у свій вільний час. Адже дівчата були на роботах, та й забезпечувати сім’ї потрібно… А у вільний час вставали до волонтерської праці: і в свята, і будні, і в холод, і у спеку, – пригадує вона. – Намагалися віддати цей час хлопцям на фронті: плели для них маскувальні сітки, «кікімори», виливали воскові окопні свічки, робили грілки, готували сухі супи і консерви. І звісно, постійно намагалися збирати кошти, самі теж багато разів скидувалися на матеріали чи продукти.
Медикиня ЗСУ
Віднедавна часу на творчість та волонтерські проєкти стало набагато менше. На початку 2026 року Тетяна Лучанінова змінила своє життя кардинально. Підписати контракт на військову службу у ЗСУ було не раптовим поривом, а давно виношеним і сформованим рішенням.
– Рішення для мене було вже давно прийнято, але складалися так життєві обставини, що долучитись не виходило: сімейні обставини, батько хворів… Вочевидь, волонтерський рух також трохи компенсував мої патріотичні пориви. Я не стояла осторонь всі ці роки. Тому рішення не спонтанне, а виважене, давнє. Ті, хто мене давно знає, здивовані не були, – розповідає Тетяна. – Наразі я – санітарна інструкторка та тимчасово виконуюча обов’язки начальника медичного пункту в лавах Збройних Сил України.
Рідним залишалося лише прийняти це рішення. Попри те, що її 15-річний молодший син спочатку не до кінця зрозумів вибір матері та не хотів її відпускати, родина підтримала Тетяну.
– Зараз дуже актуальна ця проблема – дійсно небагато людей хоче долучатися до війська, – пояснює вона. – Ну хтось повинен же допомагати, а не просто чекати перемоги, сидіть на дивані і розказувать, як, кому і що робити? Я сюди пішла працювати, допомагати. Близькі… ну, скажемо так, у них не було вибору, вони були поставлені перед фактом.
Після базової загальновійськової підготовки Тетяна повернулася служити на наше прикордоння.
– Складно завжди бути в тонусі, незалежно від часу доби. Якщо допомога потрібна – вона повинна бути надана в будь-який час. Якщо я добре сплю – значить, хлопці всі цілі й здорові…
На питання про те, чи страшно їй на війні, Тетяна відповідає відверто:
– Ті, хто кажуть, що не бояться – це все брехня. Як у пісні: «Боятися не гріх, гріх – зрадити своїх». Безсмертних абсолютно точно немає. Але треба виконувати свою роботу. Яку, до речі, мене ніхто не змушував робити – я це роблю за покликом серця.
Жінки із криці
Сьогодні медикиня тримає свій фронт на рідній Путивльщині, оберігаючи життя захисників і вірячи, що її мистецькі витвори з часом стануть просто спогадами і мовчазними свідками війни:
– Я сподіваюся, колись – у мирний час – ми будемо просто дивитися й згадувати, що ці снаряди двічі допомагали нам дійти до перемоги. Вперше, коли ними вистрілювали у ворога, а вдруге – коли допомагали у зборі донатів для ЗСУ, – каже пані Тетяна. – А розслаблятися будемо вже після. Здолаємо ворога – і відпочинемо.
Кажуть, слово «Перемога» вже «тригерить» декого з українців. Тетяна ж не просто в неї вірить – вона вкладає душу, талант і всі сили у те, щоб Україна не просто вистояла, а здобула перемогу у війні. І хоча іноді здається, що наші жінки – із криці литі, у голосі пані Тетяни відчувається втома… Попри все, навіть перебуваючи на службі, військова медикиня продовжує дистанційно координувати волонтерів і знаходить ментальне відновлення у творчості – малює красунь на криці.
Тетяна Каушан
