Син народився, коли він був на війні. Денис Бусленко мріє дивитися, як росте його малюк!
Автор: Тетяна Каушан
Моя давня знайома Надія Приходько родом із села Яцине, що на Путивльщині. Вона вчилася, потім жила і працювала у Путивлі. Деякий час працювала у Італії. Але після розлучення повернулася знов до Путивля із маленькою донькою. Викладала англійську мову, займалася репетиторством он-лайн. Потім вирішила змінити професію і отримати IT-спеціальність. Все вдалося, і цілеспрямована Надія почала працювати тестувальником на фрілансі. А наприкінці 2020 року її життя знову змінилося – вона познайомилася із красенем-киянином Денисом. Невдовзі той приїхав до Путивля… Щоб бути ближче до коханого, Надія вирішила переїздити до столиці. Знайшла там роботу на початку 2022 року і перебралася повністю до Києва. Буремний рік і найбуремніший лютий у її житті ще був попереду. Не знаючи цього, як раз на початку другого місяця зими Надія перейшла на нову роботу в ІТ-сфері. 5-річна донька була на той час у бабусі, у с. Яциному, коли почалася війна…
Прокинулася тоді і почула віддалені вибухи. Як пригадує Надія, подумали спочатку, що це хтось підпалив автівку десь у дворах. Важко було повірити, що через кілька хвилин вибухи, що повторюювалися багатократно, не залишать жодних сумнівів: «Почалася війна».
…А у новинах вже розповідали про битву за Гостомель, куди підступно, під покровом темряви, висадився російський десант…
Але Надія вже була морально готова, змирилася з тим, що Денис одягне однострій. Бо говорили про це заздалегідь, адже хлопець ще з 2014 року відчував: так просто росіяни не відстануть. Денис зранку 24 лютого зібрав речі, відправив кохану до своїх батьків та попрямував до військкомату. Кілька виснажливих днів минули у чергах – бажаючих боронити країну було надзвичайно багато. Забрали кудись лише на 3-й день очікування, сказали, до 30-ї ОМБР, що була на Півночі країни. Під обстрілами мобілізовані хлопці дісталися автобусом до Новгород-Волинського. Але тих, хто був без досвіду військової служби, швидко, вже 25 лютого 2022 р., відправили знов додому. Далі микався по своєму ТЦК…
Денис казав тоді:
– Хоча б не окопи рити поставили! Що я, дарма вивчився на фізика-радіотехніка?
Але так і сталося, як боявся: взяли служити не по спеціальності (на радіоелектронну боротьбу (РЕБ), а рити окопи під Києвом. Але все одно чоловік відчував, що так він ближче до мети – захищати Україну. І згодом казав дружині жартома: «Викопав» врешті-решт місце у батальйоні!»
Дениса Бусленка направили на Київщину, на білоруський напрямок, у складі стрілецької роти. А згодом він перевівся на зв’язківця, як і хотів… І ось ротації, Донбас, Курахове, знову ротації… Терикони, безкраї степи Донеччини, неймовірні і незвичні краєвиди, інша, ніж на Київщині, природа Слобожанщини…
Саме про це, здається, у пісні «Жовитий скотч» Юркеш:
…І говори зі мною, більше говори ти,
Бо все мине, крім слів – як дим, і ніч, і вітер.
Ти так полюбиш це терпке прозоре місто.
Спускайсь з гори, поки тут візуально чисто!
Денису подобалася ця краса… Якщо б не війна, не втрати побратимів, які підбивали, сточували моральний дух. За цей час вдома народився син, назвали Іванком. Але побути із коханою дружиною та малюком довго не вдавалося. Нетривалі відпустки лише підкреслювали той факт, що дитина росте, змінюється, робить перші невпевнені кроки далеко від батька.
Але з часу, як побачив ці неймовірні оченята, світ наче перевернувся. Відтепер він забув про те, як сидіти без «броніка» під обстрілами. Тепер, коли є дитина, він має жити, берегти себе – бо дружина і діти чекають вдома! Поступово накопичується страшна втома. І втрати, втрати, втрати…
Коли спілкувалися з Надією, вони з Денисом отримали страшну звістку: загинув друг і побратим, з яким Денис із перших днів був на війні…
– Місто, де зараз Денис, спорожніло, – каже Надія, бавлячи 10-місячного сина. – А лінія фронту наближається, здається, зі швидкістю світла. Ситуація загострюється щогодини, тому вкрай необхідне авто для зв’язківців – щоб більш-менш оперативно і безпечно пересуватися до місця служби… А навколо бачу багато тих, кому байдуже, що йде війна, що гинуть наші найкращі хлопці… Сподіваюся, у Путивлі є ті, хто переймається долею захисників, тож звертаюся до земляків по допомогу. Адже зараз фінансово дуже складно, і наша родина просто не має коштів на таке, навіть вживане, авто.
Будемо безмежно вдячні за допомогу 🙏
Слава Україні
Та Вічна Слава Героям!
🎯Ціль: 200 000.00 ₴
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/9gmK9x4A2L
💳Номер картки банки
5375 4112 2214 5653
