Володимир Карпенко роздав селянам рації – щоб слухали дрони у небі й попереджали про небезпеку
Полювання дронів за людьми ще у дитинстві бачили у фантастичних фільмах. Пригадайте, якою жахливою видавалася та вигадана голлівудська реальність «термінаторів» та штучного інтелекту.
Саме із такою загрозою зараз насправді стикаються люди, які живуть і працюють на прикордонні Путивльщини. А кожен виїзд аграріїв у поле, перетворюється на смертельно небезпечне змагання за право жити, сіяти і збирати хліб.
«Завантажився, перехрестився – і поїхав»
Володимир Карпенко багато років живе на Путивльщині і обробляє землю неподалік прикордонного села Волинцеве. Раніше його ПП «Карпенко» мало в обробітку набагато більше гектарів, проте зараз частину відібрала повномасштабна війна. І близько 30 Га – це «мінус», бо зайняті прифронтовими фортифікаціями. Що вкрай необхідні для захисту нашого прикордоння, яке відділяє річка Сейм від Курської області рф та російського с. Тьоткине. Попри регулярні обстріли та загрозу з неба, місцевий фермер не полишає селян без допомоги. Окрім праці у полі, він утримує сільський магазин і власноруч завозить харчі.
– За свіжим хлібом зранку їду на пекарню до Смоліна, – розповідає він. – Помолився, перехрестився і поїхав. «Чуйку» налаштую: тиша – тоді я на 100-кілометровій швидкості через Понизовку прорвався… Прилетів, люди у селі миттю хліб – раз – і розібрали. А якщо дрони дзижчать – швидко машину в кущі ховати. Села на кордоні вже пусті і розбиті. Це Бояро-Лежачі, Манухівка та Іванівка. Остання, за 9 км від кордону з рф, спустошена. Одну вулицю знесли повністю, як розповідає аграрій. Тоді люди виїхали. А ось його Волинцеве, що за 12 км від кордону, ще тримається. Пан Володимир каже, там наразі залишається більше 70 мешканців. У селі Володимир Карпенко впровадив власну систему оповіщення за допомогою рацій та координації з військовими.
– Купив ось 14 рацій та 4 «Чуйки» – і людям у селі роздав рації, – розказав фермер. – Як «Чуйка» навіть не почує, а людина і кінці та на початку села вухом почула, щось летить – і нам по рації повідомила… Зразу в селі тривога. Такі от «слухачі неба». До речі, раніше всі знімали відео чи фото робили дронів. Тепер уже не бігають з мобільниками – тепер уже всі розбігаються і ховаються хто куди. Бачили результати таких атак… Адже ворог нищить усе, що бачить згори – навіть, якщо це цивільні автівки, сільськогосподарська техніка чи домогосподарства. На запитання, чому він сам не виїжджає у безпечніше місце, чоловік відповідає без вагань:
– Чого я не можу виїхати? Тому що я 21 рік з цими людьми живу, як приїхав сюди зі Стецьківки, села Сумського району. Тут гарні, нормальні люди! Жодна людина за ці роки не виїхала! І вони кажуть: якщо я поїду, тоді й вони поїдуть із села… Вони знають, що ми разом із ними тримаємось. Усім молодим дав роботу на своєму господарстві, і, повірте, хлопці нормально навіть під час війни заробляють… Нещодавно зібрав-був збори у Волинцевому і сказав людям: «Як хату почнуть розбивати, тоді я буду виїжджати. А поки нікуди не збираюсь». Крім того, до пана Володимира переїхала донька з онучкою та правнучкою-немовлям, після того, як у Сумах зятя поранило в ногу внаслідок прильоту. Тепер живуть разом: «Так мені спокійніше! – запевняє Володимир Дмитрович.
– Тут і дитину до лікаря записав»…Майже кожна одиниця техніки пошкодже на Дірки у палець від осколків російських дронів показує фермер у повністю посіченому «бусику», із вибитим збоку склом. На ньому тиждень-два тому працівникам-аграріям везли обід. – Водій наш бачить – летить дрон на нього, вже пішов на таран, – розповідає про цей день Володимир Карпенко. – Він дав газу – чимдуж звідти. Пощастило, зміг трохи відірватися, але дрон влучив у дорогу поряд із бусиком. Скло вибило, автівку хитнуло, а у водія вухо наче опекло. Помацав – кров тече, вухо прошило уламком. Він по газам вдарив і домчав до села за 2 км. Хоча отримав контузію, був у шоковому стані. У селі зустріли та надали першу допомогу… Ніби у сорочці народився цей мужній чоловік. Лише день відлежався після лікарні, де наклали шов, і знову вийшов на роботу, розповів фермер про колегу.На жаль, це було не єдине влучання по сільськогосподарській техніці та автівкам аграріїв.
Прилітало і по білому позашляховику Nissan, на якому їздить пан Володимир. Добре, що лобове скло допомогло вціліти – вкрилося тріщинами, але вціліло після влучання ворожого дрона поряд. – А вчора, 9 серпня, влучило і по комбайну, – каже він. – Добре, що лише колесом відбулися. Їздив сьогодні до Конотопу купувати резину – інше підправимо. Нещодавно влетів дрон і у кузов ЗІЛа. Не пощастило вціліти і трактору «Claas», до якого плуг чіпляється: два дрони по ньому прилетіло, один з них потрапив у кабіну, і трактор майже повністю згорів. Дякуючи Богу, електроніка вціліла. Тож відігнали його в Суми, де обіцяють відремонтувати. А нещодавно мій комбайн впіймав у жатку під Мінаками уламок ракети…Фермер згадав також і про дрони-«ждуни», яких бачили навесні на польових дорогах. Небезпеку для життя працівників полів може становити і дистанційне мінування.
Дрони під дощем
Сьогодні наші аграрії виживають завдяки взаємодопомозі. Оскільки всі склади господарства зруйновані ворожими прильотами, зерно доводиться рятувати та вивозити до сусіднього села: – Люди кажуть, що під дощем дрони не літають. Брехня! Пішов дощ на днях. 20 хвилин паузи між зливою – і якраз у цей момент по нашому складу, де зерно, дрон прилетів, – розповідає пан Володимир. – Дивом зерно вціліло. Зараз перевозимо збіжжя у інше місце. І щиро вдячний старості сусіднього села В’ячеславу Коленкову, що надав нам зерносховище!Пан Володимир зізнається, що зараз, коли дрони полюють на дорогах, дуже важко морально. Іноді зникає бажання щось родити. Але знає, що мусить рухатися далі – тим, паче, зараз жнива.– Ми ривками збираємо зерно. Уривками… – каже Володимир Дмитрович. – Чекаємо: може, не літатимуть дрони… Все одно треба працювати! Мені казали навесні: «Не треба сіяти – все одно не зберемо». І попри все вирішили з односельцями сіяти. Будемо і збирати – нам нікуди тікать.
Жнива на Путивльщині тривають. Навіть під час «полювання», яке відкрили дронарі із російського загону «Рубікон» за місцевими фермерами. Це важка праця, про це не треба нагадувати. Та доки тут є прості сільські люди – «слухачі неба» – та справжні господарі, які тримають кермо комбайна у руці, а під рукою – «Чуйку», українське прикордоння живе, сіє та збирає свій хліб.
Тетяна Каушан
