Роль далекобійників у воєнний час надзвичайно важлива, а їх робота – одна з найскладніших та небезпечніших. Під час війни вони зіштовхуються з різноманітними викликами, починаючи від небезпеки на дорозі та закінчуючи можливими нападами ворожих сил. Далекобійники постійно перебувають у зоні конфлікту, де кожен крок може бути останнім. Їхнє завдання полягає не лише у доставці вантажу, але й у тому, щоб залишитися уважним та реагувати на будь-які небезпеки, що можуть виникнути на дорозі.
Ми поспілкувалися із Олександром – молодим далекобійником із Путивля.
– Як війна змінила вашу роботу та рутину далекобійника?
– З початком війни перевозки стали більш небезпечними та складними, адже інколи доводиться працювати у небезпечних місцях та під обстрілами. З’явилося багато блок-постів, через які я витрачаю набагато більше часу на дорогу. Також важливим аспектом є те, що раніше можна було їхати уночі, а зараз під час комендантської години такої можливості немає.
– Як убезпечити себе?
– Зазвичай я їду і просто сподіваюся на краще. Дуже допомагає телефон із картами тривог та групами, які сповіщають про небезпеку. Також за можливості уникаюнебезпечних ділянок дороги. Важливо також вибрати правильне місце для стоянки і завжди бути пильним. Доводиться прислухатися та у разі небезпеки покидати машину. Погодьтеся, життя набагато важливіше за транспортний засіб та вантаж, який в ній знаходиться.
– Які випадки під час роботи у воєнний час вам запам’яталися найбільше?
– Випадків дуже багато, як позитивних, так і негативних. Те що найбільше запам’яталося за останній час – це те, як під час вивантаження над головою свистів снаряд та влучив десь в кілометрі від мене. Коли доводилося сидіти та прислухатися, коли буде наступний вибух, і сподіватися, що ворожий снаряд не прилетить до тебе.
Також на дорозі може трапитися що завгодно, наприклад поломки, які необхідно усувати прямо на дорозі в незалежності від погодних умов та пори року. Крім того,були ситуації, коли я застрягав у багнюці та довгий час мене витягували звідти.
Але, як я і казав, є і приємні моменти, такі як спільний сніданок чи вечеря зі своїми колегами, що майже завжди супроводжуються сміхом та жартами. Адже ми всі завжди намагаємося бути веселими та позитивними – у будь-якій ситуації.
Ще великою проблемою є те, що далекобійники зіштовхуються з психологічними викликами. Мивідокремлені від родини та друзів тривалий час, живемо у постійному стресі, відчуваючи загрозу для свого життя.
– А як ви боретесь зі стресом під час роботи?
– Стресу на роботі вистачає і без війни, але значною мірою допомагає дружній колектив та рідні, які завжди на зв’язку. Також дуже важливо просто не думати про погане, відганяти такі думки.
– Чи складно вам знаходитися постійно на відстані зі своїми рідними?
–Безумовно, це дуже складно знаходитися далеко від дому та своєї сім’ї, не бачити їх довгий час. Також іноді стаєлячно за своїх рідних, коли неспокійно, коли розумієш, що за сотні кілометрів від рідних… І ти нічим не зможеш допомогти. Але все одно до цього поступово звикаєш, трохи відволікаєшся та сам себе заспокоюєш.
– Скажіть, а як сім’я ставиться до вибору такої професії, особливо під час війни?
– Я знаю, що вони завжди сильно за мене переживають, але розуміють, що це моє покликання, і важливо виконувати цю роботу. Тому ставляться до цього із розумінням.
Наприкінці нашої бесіди Олександр відзначив, що, не дивлячись на усі перешкоди та небезпеку, він дуже любить свою роботу. Тому що вона робить його щасливішим та приносить задоволення.
Так, звісно, робота далекобійника відзначається складністю та небезпекою. Але далекобійники – це невід’ємна частинапостачання товарів і продуктів харчування, надзвичайно важливих для нас (Уявіть, якщо ніхто б не привозив їх, мов, це небезпечно). Тому люди цієї професії заслуговують на вдячність та повагу – за свою відданість і хоробрість у найнебезпечніших умовах.
