…На передовій, де кожен день був боротьбою за виживання, Олег безстрашно воював за свою рідну країну. Чоловік знав, що його непохитна віра в мирне майбутнє та козацький дух, що передав йому батько, подолають усі труднощі та негаразди. Не вагаючись чоловік йшов у бій, потроху відвойовуючи рідні землі. Він знав, що кожен його крок наближає довгоочікувану перемогу. Та одного разу, під час визвольної операції, Олег отримав тяжке поранення. Під обстрілами, не знаючи страху, першою на допомогу прийшла до нього Іванка. Вона була медиком, справжньою фанаткою своєї справи. Вона кожного дня рятувала життя, приносила з собою тепло серця, яке сильно боліло за своїх побратимів. Жінка кожного дня самовіддано допомагала своїм ближнім. І зі сльозами на очах та словами: «Живи, тільки живи», які весь час тихим відлунням звучали з її вуст, надала першу допомогу постраждалому. Саме вона врятувала йому життя…
Пізніше, у госпіталі, коли Олег нарешті відкрив очі, біля себе побачив дуже гарну тендітну дівчину, яка весь час була з ним – саме вона витягла його «з того світу».
Минув час, Іванка продовжувала допомагати та підтримувати Олега. Кожного ранку він прокидався від вже знайомого дотику теплої руки. І цей невагомий теплий дотик наче зігрівав його душу, давав наснаги – спонукав жити! Дівчина-фельдшер поставила на ноги сотні воїнів, але чомусь саме Олег став для неї особливим. Саме за нього переживала найбільше і невтомно працювала, аби тільки той швидше одужав. Її блакитні очі кожного разу привертали увагу захисника, а довгі розмови з Іванкою з кожним днем давали все більше сил. Так зародилося найсвітліше та найсильніше почуття – кохання. З тих пір –завжди були поряд, а після одужання Олега завжди разом ішли в бій.
Поки удвох були на передовій, вони пережили разом багато випробувань. Чоловік завжди був поряд з Іванкою, захищав від небезпеки та підтримував її. У той час, як вона стала символом перемоги над смертю та справжнім талісманом серед своїх побратимів.
У найважчі моменти закохані розуміли, що з кожним днем їхнє кохання виростало разом із загрозою війни, надаючи їм обом силу і надію на щасливе майбутнє.
Так одного разу, під час вкрай складної та небезпечної визвольної операції, коли головною метою стояло будь-якою ціною повернути нашу землю та назавжди вигнати загарбника з рідної країни, Олег із Іванкою безстрашно виконували свій військовий обов’язок. Тоді чоловік і зрозумів, що вона – найцінніше, що в нього є. Усвідомив, що ця жінка кожного дня надає йому сили йти далі та ніколи не здаватися. Тоді він змучений, прямісінько в окопі, під обстрілами, взяв руку коханої людини і промовив:
– Ти найцінніше, що в мене є, я безмежно тебе кохаю. Ми кожного дня ризикуємо своїм життям, але тільки поряд із тобою я забуваю про все, забуваю про страх. Ти кожного дня, як ясне сонечко зігріваєш моє серце та душу, надаєш мені сил не просто виживати у ці складні часи, а жити. Ти робиш мене щасливим та сповнюєш кожен мій день радістю. Поряд з тобою я забуваю про все погане і я дуже хочу прожити з тобою до кінця наших днів, бути поряд та розділяти радість та горе тільки з тобою. Виходь за мене!
Із щирою посмішкою та сльозами радості на очах, дівчина кинулась до коханого у міцні обійми і ледь чутно промовила на вушко завітне: «Я згодна!»
Минув час…
…Закінчилася війна. Змучені тяжкою боротьбою, Олег разом із своєю коханою нарешті повернувся додому, де його чекала любляча матуся. Вона зустріла сина міцними обіймами. Чоловік познайомив матір із Іванкою, вона прийняла її як рідну доньку. За святковим столом на честь перемоги Олег розповів як дівчина безстрашно кинулася йому на допомогу та врятувала життя. Розказав про те, як покохав Іванку з перших днів та про те, що вони збираються одружитися.
І вже невдовзі закохана подружня пара була разом, насолоджуючись кожним мирним днем, що вони проживали без страху та військових турбот… А щаслива Олегова мати невдовзі бавила онука…
Першу частину читайте за посиланням: https://www.pv.sumy.ua/2024/05/17/batkivshhyna-v-serczi-shlyah-voyina/
