Одного разу ветеран, який повернувся до Путивля з фронту, отримавши поранення, сказав у нашій розмові: «Найважче – не вижити, а жити»… І дійсно, після випробувань війни наші захисники повертаються і бачать зовсім іншу реальність. Світ наче стає іншим.
З якими проблемами та з яким ставленням стикаються військові? Як Путивль зустрічає та допомагає повернутися до мирного життя? Саме про це будемо писати у нашому новому проєкті.
Шлях додому
Сьогодні наші земляки, путивляни, поступово повертаються до рідних домівок. Частина з них – після серйозних поранень. Інші – з емоційним чи психологічними травмами. Їхнє повернення з фронту – це не просто завершення служби або чергова відпустка. Це початок нового, часто непростого, етапу в житті захисника. І це повернення з бою до миру – не одномоментна подія, а довгий шлях. «Невидимі» бар’єри на цьому путі іноді виявляються міцнішими за ворожі укріплення.
Іноді за звичними вітаннями на вулиці, на ринку чи в парку ховається процес трансформації. Військовий досвід змінює людину назавжди.
Один військовий, що повернувся додому (і просив не вказувати його ім’я, – ред.), сьогодні поставив болюче питання:
«Путивляни більше хотіли б бачити живих захисників – чи мертвих Героїв?»
Питання для нього риторичне. На жаль, у цих словах відчувається гіркота, з якою ветерани сприймають ставлення до них та нестачу уваги. В той час, як загиблим воїнам віддають почесті і останню шану…
Із бою – до миру
Для військового на фронті все зрозуміло: де ворог, де свій. Там виконуєш накази і робиш те, що маєш робити, захищаючи свою Батьківщину. А ось після повернення додому – коли все, здавалося б, має бути чудово! – треба знову вчитися жити мирним життям. Вчитися не реагувати на звуки. Інколи – вчитися ходити, вчитися елементарним побутовим речам. Шукати роботу і своє місце у цьому світі, що продовжує рухатися навколо ветерана…
А що у його реальності? Як пояснюють експерти україно-швейцарського проєкту «Психічне здоров’я для України», після повернення з зони бойових дій людина може відчувати:
- Проблеми з фізичним здоров‘ям внаслідок травм/поранень та тривалого виснаження організму.
- Відчуття відсутності мети. У війську основна задача – захист країни. Після повернення немає мотивації – треба шукати нові сенси.
- Емоційна нестабільність, відсутність радості від того, що раніше тішило, відчуття провини та безнадії. У 20% людей, які пережили травматичну подію, може розвинутися посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). З цими допоможе впоратись психотерапія та медикаментозне лікування.
- Втрата ідентичності. Після досвіду бойових дій, злагодженої роботи в команді побратимів, у цивільному житті людина може відчувати, що втратила себе, адже тепер їй немає місця в підрозділі, поміж тих, кому вона довіряла. Водночас після паузи в цивільній роботі може виникнути відчуття відірваності від сфери.
«Кожен ветеран потрібен в тилу!»
Адаптація до мирного ритму нашого містечка – це спільна відповідальність. І самого ветерана, і громади, і кожного з нас. Але чи готові путивляни до поступового повернення з війни наших хлопців та дівчат?
– Ніколи не замислювався на цю тему, – зізнається 50-річний путивлянин Олександр. – Не бачив жодного негативу від тих, хто повернувся з війни. Хоча стикатися доводилося більше з діючими військовими. Мрію, щоб війна скінчилася – тоді вже думатимемо над питанням повернення.
Закликає підтримувати ветеранів та не залишати їх зі своїми проблемами наодинці 42-річний путивлянин Олег:
– Особисто знаю ветеранів, які повернулися додому з війни, – каже він. – Думаю, всі ставляться до них однаково – з повагою і вдячністю, як до своїх хлопців чи дівчат, що воювали за нас, захищали наші життя… Проте, всі вони справляються із поверненням до цивільного життя по-різному. Мабуть, залежно від отриманих поранень і травм. Хтось знайшов себе, наприклад, завдяки хоббі чи заняттю спортом. Хтось повернувся до роботи. А хтось, на жаль, шукає сенс на дні пляшки… Тому закликаю всіх земляків: давайте не будемо байдужими! Не треба залишати їх наодинці зі своїм горем! Та й робочих рук, на мою думку, зараз не вистачає – кожен ветеран потрібен і в тилу!
Тетяна Каушан
Матеріал підготовлено в рамках проекту «Підсилення місцевих ЗМІ в Україні», який виконується за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу та NIRAS Sweden AB, та завдяки фінансуванню від Шведського інституту
