Іноді у житті достатньо просто вирішити – а можливості знайдуться. Повернувшись із фронту із серйозними пораненнями Сергій Кущ та Віталій Новак із Бурині, прийняли рішення допомагати таким хлопцям, як вони – ветеранам. Сказано – як зав’язано! Знайшли підтримку у міжнародних донорів та закупили все необхідне обладнання й інструмент – і взялися до роботи.
Як народився проєкт «Допомога поруч» і як переріс у значно більше, ніж підтримка побратимів? Про це читайте далі.
У нашому медійному проєкті з підтримки ветеранів редакція шукала ті історії успіху та вдалі приклади, які б могли надихнути рухатися далі ветеранів Путивльщини, або родини загиблих Героїв, полонених чи зниклих безвісти.
І дійсно, після поранення чи загибелі рідного життя наче ділиться на «до» та «після». Проте, ми нещодавно дізналися про те, як військові у сусідній Буринській громаді не просто відновилися після поранення – вони вирішили діяти. Та ще й долучили нової, цивільної місії 10 ветеранів-земляків.
Редакція «Путивльських відомостей» (у межах нашої ініціативи з підтримки та адаптації захисників) поспілкувалася з головою Громадської організації «Ветерани війни «Єдність» Сергієм Кущем. Поспілкувалися про те, як з’явилася ідея та як вдалося її реалізувати.А головне – самім знайти місце в мирному житті.
Вирішили допомогти
Коли Сергій Кущ та Віталій Новак повернулися з фронту (один – після важкого поранення ноги, другий – із майже непрацюючою рукою) цивільне життя зустріло тишею, яка часом тиснула сильніше за вибухи. Спочатку – реабілітація у 2024 році, а потім – адаптація. І це не просто процес, це щоденне рішення не сидіти вдома склавши руки… Скоро стало зрозуміло: поодинці вистояти важко, тож слід триматися разом. Поступово утворилося ядро з десяти активістів-однодумців, які пройшли горнило війни, отримали інвалідність, але зберегли головне – бажання бути корисними.
– Насамперед ми хотіли допомогти собі, таким як ми – ветеранам, хлопцям з інвалідністю, – ділиться пан Сергій. – Ми шукали підтримки один в одного. І планували допомагати один одному: ветерани – ветеранам. А потім озирнулися навколо. Побачили жінок, у яких чоловіки загинули або зникли безвісти на війні, побачили пенсіонерів, самотніх літніх жіночок. Подумали: «Давайте допоможемо їм». А далі воно пішло як само собою. Ми зрозуміли, що наша сила – в єдності.
Своєї техніки у новоствореної організації не було. Проте ветерани не чекали, що «хтось прийде і все дасть». Вони почали шукати можливості та партнерів. У 2025 році до Бурині завітали представники Данської ради у справах біженців (DRC), в якої разом із ГО «Центр розвитку громадських ініціатив «Мрія» знайшли підтримку проєкту.
– У вересні залучили грант і закупили базові інструменти: бензопили, електропили, мотокоси, – розповів про початок своєї доброї справи один із ветеранів Віталій Новак. – Згодом налагодили міцну співпрацю з Данською радою у справах біженців, яка підставила організації потужне плече. Проєкт назвали символічно – «Допомога поруч».
Коли стихія завдає шкоди
Нещодавно через сильний вітер у людей зірвало шифер з даху. Хлопці з проєкту «Допомога поруч» одразу відгукнулися: приїхали, допомогли, перекрили дах, замінили пошкоджений шифер… Певна річ, читати такі новини про успіхи проєкту в соціальних мережах легко й приємно. Проте за кожним виїздом команди стоїть колосальний фізичний та емоційний виклик. Виїхати в село, розчистити чагарники щепорізом чи демонтувати старі конструкції – завдання не з простих навіть для абсолютно здорових чоловіків. Для людей із травмами і пораненнями це щоразу іспит на витривалість.
– Буває дуже складно, – відверто визнає Сергій Кущ, чия нога досі нагадує про перенесені операції та фронтові будні. – У когось із хлопців після поранення повноцінно працює лише одна рука, у когось посічені осколками ноги. Дивимося по ситуації: що фізично можемо зробити самі, те й робимо. А якщо бачимо, що завдання надважке, не соромимося і просимо допомоги у знайомих майстрів, залучаємо інших хлопців. Головне – не відмовити людині, яка опинилася у скруті.
Ось у селі Слобода у літньої жінки взимку через сильні морози перемерзла вода та буквально розірвало труби. Пенсіонерка залишилася без водопостачання, самотужки замінити систему не було ні фінансової, ні фізичної можливості. Ветерани приїхали на місце 9 завдяки наданих паливно-мастильним матерыалам від громади) закупили матеріали (потім жінка віддала кошти по чекам), демонтували понівечений водогін, проклали та запаяли нові труби.
– Коли бачиш сльози на очах такої бабусі, весь біль наче минає, – запевняють ветерани. – Старі люди дякують так щиро, що це неможливо передати словами. Як нікому допомогти, то хто їм допоможе? Ця подяка і тримає нас на ногах, дає сили рухатися далі.
У вересні проєкту виповниться рік. За цей час географія допомоги розширилася від ветеранів та родин військових до найвразливіших мешканців громади – самотніх пенсіонерів, ВПО та малозабезпечених людей. Команда планує працювати щонайменше до вересня – наразі відкрили навіть онлайн-форму на Фейсбук-сторінці організації для заявок. Щоб кожен, хто потребує допомоги, міг звернутися. А далі, як кажуть самі ветерани, працюватимуть, скільки вистачить сил.
Як висновок, хотілося б насамкінець сказати про наступне. Захисники в Бурині вирішили не закриватися в чотирьох стінах. Вони вийшли в громаду, знайшли роботу для рук і розуму, довівши, що прагнення бути корисним долає будь-які фізичні обмеження. А з іншого боку, на допомогу стали громада, громадський сектор та міжнародні донори, які підтримали це починання.
Тетяна Каушан (фото з архіву ГО «ВВ «Єдність»)
Матеріал підготовлено в рамках проекту «Підсилення місцевих ЗМІ в Україні», який виконується за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу та NIRAS Sweden AB, та завдяки фінансуванню від Шведського інституту