На Путивльщині є велика кількість будівель, повз які жителі проходять майже кожного дня. П’ятиповерхові будинки, школи та інші будівлі – усе це буденне життя путивлян. А чи замислювались ви коли і ким вони були збудовані? Чи знали, що у Путивлі працювала власна велика будівельна компанія, що налічувала півтори сотні співробітників?
До Дня будівельника ми поспілкувалися з одним із тих, хто присвятив життя будівництву і брав участь у зведенні багатьох будівель на Путивльщині, – із Анатолієм Денищиком.
Чоловік розповів, як приїхав до міста і розпочав працювати у сфері будівництва. Обравши професію, поступив до Полтавського інженерно-будівельного інституту. А вже після закінчення, отримавши профільну професію, у 1976 році, Анатолій Миколайович за направленням приїхав до Путивля. З цього часу сумлінно працював та займав такі посади, як майстер, старший прораб, начальник виробничо-технічного відділу. Потім працював головним інженером та начальником пересувної механічної колони. З 1992 по 2000 рік був головним інженером та начальником пром. буду.
Як розповів Анатолій Денищик, він разом зі своєю командою працівників побудував велику кількість будівель на Путивльщині. Як приклад можна навести житлові будівлі по вулиці Іоанна Путивльського. А також серед об’єктів: спеціалізована і капітальна будівля колишнього банку «Україна»; животноводські комплекси у селі Руднєве та у селі Сафонівка; будівля Путивльського ліцею №1, дитячий садок у селі Мазівка та школа у селі Руднєве, яка, до речі, була першим об’єктом, на якому працював Анатолій Миколайович.
Команда працівників у ті часи була велика, вона нараховувала близько 130–150 чоловік. Задля того, щоб побудувати будівлю працювали люди різних спеціальностей та профілей, такі як муляри, теслярі, теслярі-бетонники, штукатурники-маляри та інші. Колектив був чудовий, дружній, який за роки спільної роботи став родиною справжніх спеціалістів у своїй справі.
Це були часи, коли стандарти якості та технології будівництва розвивалися, і кожен новий проєкт ставав викликом. Будівельники не мали доступу до сучасного обладнання, але компенсували це майстерністю та креативністю. Кожен об’єкт, збудований ними, був унікальним і мав власну історію.
– Найбільше мені запам’яталося будівництво першої школи, – згадує Анатолій Миколайович, – адже там були запроваджені новітні на ті часи конструкції, які вперше застосовувалися у нашому місті. Робота була складна та копітка. Але наша команда чудово впоралася. Незважаючи на те, що у ті часи технології були інші, які сильно відрізняються від сучасних, я пишаюся виконаною роботою. Адже навіть з роками будівлі, які ми будували, стоять та постійно використовуються жителями нашої громади.
Окрім того, Анатолій Денищик розповів, що одним із найскладніших проєктів була будівля банку «Україна». Робота була дуже відповідальна, адже до цього приміщення були дуже високі спеціальні вимоги. Особливо до приміщення, у якому мали зберігатися гроші.
– Робота мені подобалась, доводилось працювати багато, з сьомої ранку і до десятої. А іноді навіть і вночі працювали, тож дні летіли дуже швидко… А зараз сумно лише тому, що роки пройшли дуже швидко. Кожен день був схожий на попередній: великий об’єм роботи, постійно на будівництві. Дітей своїх майже не бачив, адже вільного часу було дуже мало, лише під час єдиного вихідного, у неділю, з’являлася така можливість, – розповідає Анатолій.
Проте, незважаючи на всі труднощі та перешкоди, Анатолій Миколайович наголосив, що про обрану ним професію не жалкує. Чоловік стверджує, що вона йому дуже подобалась. І якщо була б можливість повернути ті часи, він повторив би цей не простий, але цікавий досвід.
Тогочасні працівники, які побудували багато будівель у нашій громаді, у своїй більшості залишилися непоміченими. Але ж, погодьтесь, що вони – справжні герої свого часу. Ці працівники заслуговують на те, щоб їхні імена знали та цінували. Їхня праця – це не лише фізичні будівлі, але й символ невпинного прогресу, спільних зусиль і великої любові до своєї справи.
