«Сьогодні мені наснилося, що до нас летить ракета. А я не встигаю сховатися і попередити батьків, рідних про небезпеку. Біжу, але не встигаю втекти – перетворююся на попіл»… Ось таку розповідь почула посеред сонячного травневого дня у центрі Путивля від 15-річної дівчинки, доньки моєї подруги… Війна позначається на кожному, а на дітях – особливо.
Які ж зусилля треба докласти для того, щоб діти на прикордонні Сумщини навіть зараз продовжували вчитися очно, займатися спортом, влаштовувати пікніки та спілкуватися з однолітками? Великі – відповідь однозначна!
Адже нормальне дитинство у близькості від кордону з рф, звідки летять КАБи і «шахеди», – це майже нездійсненно. Проте, педагоги, місцева влада, батьки психологи та волонтери роблять усе можливе і неможливе, щоб діти Путивльщини могли спитати шкільного товариша чи подругу: «Привіт, що сьогодні даватимуть на обід на перерві?» Або разом відвідати теплички і попіклуватися про мікрозелень. Щоб згодом покуштувати це вирощене власноруч вітамінне диво… Щоб просто жили нормальним, щасливим життям, менше потерпаючи від війни, що зовсім поруч.
Дитячий біль
На початку року на Путивльщині, за фінансової підтримки Європейського Союзу та чеського народу, працювали психологи, волонтери, представники ГО «Ліга сучасних жінок» та гуманітарної організації «Людина в біді». Про те, як наші діти переживають війну на прикордонні, які у них переважно емоції чи переживання, чи відчувають вони стрес, ми попросили розповісти одну з волонтерів, фасилітаторку ГО «Ліга сучасних жінок» Лейлу Вишняк.
– Ми працювали з дітками з Путивльщини, і вони розповідали про свій досвід, про емоції. Це були переважно учні міських ліцеїв (Путивльського ліцею №2 та Путивльського ліцею №1) з 1-го по 10-й клас, – каже пані Лейла. – Пам’ятаю, як, наприклад, у однієї дівчинки з початкової школи, яка переселилися з обстрілюваних районів, на занятті просто пробивалася розповідь про те, як вона бачила, як падає «шахед». Тоді вона злякалася за свою маму… Мені, як фахівчині було важко самій не заплакати під час таких розмов. Дуже хотілося плакати, але я мала підтримати дитину! Також складні моменти, коли дитина розповідає про те, як її батько поїхав на війну… А інша дитина каже: «А у мене батько загинув». І починає плакати на занятті…
Пані Лейла розповіла про те, наскільки непросто якось абстрагуватись, щоб продовжувати роботу. Адже вона сама – переселенка, крім того, у неї батько захищає країну у лавах ЗСУ, а брат загинув на війні.
– І через це дитячий біль на мене впливає, інколи хочеться розридатися…
Лейла Вишняк каже, що навіть якщо дитина не бачила «прильотів», війна залишає свій слід. Більшість діток розповідає, як чули чи бачили «шахеди»… А іноді волонтери стикалися з тими, хто зазнав більших емоційних втрат від війни. Пані Лейла пригадує дівчинку, ВПО, яка на початку занять була у неабиякій емоційній напрузі. В тому числі, через несприйняття її класом, до якого прийшла вчитися:
– Вона дуже засмучувалася через це і пробувала провокувати інших дітей. З цією поведінкою було доволі важко справлятися. Але потім ми робили заняття на згуртування, робили акцент на ігрових вправах. І після 4-го заняття дівчинка підбігла і каже «У мене нарешті з’явилися друзі! Познайомтеся: це – моя подружка». Це справжня історія успіху для нас, і для мене особисто, – каже Лейла Вишняк. – Вдалося допомогти цій дівчинці знайти друзів завдяки тому, що об’єднували кілька класів, і саме в одному з них їй знайшлася подружка.
Проте, малечу лякають не лише звуки війни, вибухи чи гудіння «шахедів» – діти часто відчувають страх за своїх батьків, рідних.
– Я працюю в багатьох проєктах з дітьми з 2023 року і в Путивлі значний вплив на дітей має те, що хтось із батьків мобілізований, або загинув на війні. Або дитина переживає, відчуваючи наскільки переймається мама. Як не парадоксально, дітей не так лякають «шахеди» чи ракети, як вони переживають і бояться за своїх рідних, за тата чи маму. Це набагато більше впливає на їхній емоційний стан.
Що ж допомагає впоратися з тривогою? Психологи радять арт-терапію та спеціальні заспокійливі вправи.
– Є діти, які більше схильні до творчості і через неї могли б передати свої емоції і почуття. Тому ми давали їм більше арт-терапевтичних вправ, – зазначила фасилітаторка. – Щоб вони таким чином не лише змогли розповісти дорослим, про що вони думають і що відчувають – а й могли справлятися зі стресом, із негативними емоціями. Запам’яталися також підлітки, які писали на квадратиках паперу, що вони хочуть від нас почути чи побачити. Великий запит від них був на те, як справлятися з емоційною напругою, якщо напала тривога або панічна атака. Питали, які справи вони можуть зробити, щоб полегшити їхній стан. Тож виділили окрема заняття на цю тематику: робили з підлітками заспокійливі вправи «Метелик», «Дихання по квадрату», «Заземлення» тощо.
Злочинності серед дітей менше
Протидіяти впливу війни допомагає певна соціальна згуртованість нашого суспільства: батьків, педагогів, соціальних служб. І навіть самі діти стали більш свідомими та дисциплінованими, як відзначають спеціалісти Служби у справах дітей.
– Певна соціальна напруга відчувається під час війни. Проте, коли росіяни вийшли з Путивльщини на початку квітня 2022 року, навпаки помітив позитивну тенденцію, – каже Юрій Радін, начальник Служби у справах дітей Путивльської громади. – Наше суспільство об’єдналося, згуртувалося, і у нас навіть тимчасово стало менше роботи з дітьми у родинах, що перебували у складних життєвих обставинах. Мова про сім’ї, в яких батьки зловживали алкоголем, або в яких фіксувалися факти насилля чи негатив стосовно дітей. Але за минулі роки було таке, що ми знімали дітей з обліку нашої служби – тому що батьки виправилися. До речі, бачив подібну думку спеціалістів і у Єдиних новинах… Отже, не лише я фіксую таке суспільне явище. Хоча, на жаль, з початку 2025 року повернулася певна «розслабленість». Наприклад, горе-матуся у квітні цього року покинула малу дитину. Або знову почали фіксувати факти насилля у родинах. А одна мати, що зловживала алкоголем, померла…
Позитивні тенденції протягом останніх років, коли суспільство більш свідоме, фіксують і у криміналі в дитячому середовищі. Що цікаво, за спостереженнями спеціалістів, на Путивльщині зараз менше правопорушень і злочинів серед неповнолітніх:
– Лише з приводу однієї дитини наразі йде суд (раніше таких випадків було по 3-4), – повідомив Юрій Іванович. – Насправді, колись побоювався, переживав, що з початком «ковіду», а потім – повномасштабної війни, діти будуть непідконтрольними школі, педагогам. І що через це, через дистанційне навчання, буде сплеск алкоголізму серед дітей чи інших негативних явищ. Але, на щастя, мої побоювання не справдилися. Завдяки самим дітям та спільним зусиллям батьків, педагогів. А також у крайніх випадках – нашої служби. Адже буває, що учень не виходить на онлайн-заняття. Кілька разів це було, тож ми відвідували родину і намагалися розібратися у причинах спільно з батьками і педагогами. Якщо ж і це не допомагає, підключається поліція, яка притягує недбайливих батьків до відповідальності.
Безперечно, такі спільні зусилля дають позитивний результат, а діти залучені у навчальний процес і не залишаються наодинці. Як додав пан Юрій, Служба у справах дітей та волонтерські організації долучаються до роботи із родинами у непростих життєвих обставинах, що живуть у селах Путивльської громади. Тож діти у селах також у фокусі уваги. Служба разом із Мобільною бригадою, що функціонує в рамках проєкту «Надання комплексних послуг соціального захисту у віддалених районах Сумської області», періодично виїжджають до села.
Як розповів Юрій Радін, вони перевіряють умови проживання дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах. Зокрема, якщо батьки неналежним чином виконують свої батьківські обов’язки та потребують сторонньої допомоги. А Мобільна бригада надає психологічну допомогу тим, хто потребує захисту та підтримки.
Школа – гуртує, а спілкування – допомагає
9-річну Машу до ліцею привозить татусь, або приходить з матусею і молодшим братиком. Їй більше подобається на очному навчанні:
– Якщо за комп’ютером все може зависнути, то тут – ніколи, – каже Марія. – Якщо вдома, то ні з ким пограти чи порозмовляти. До того ж, коли лунає повітряна тривога в укриті безпечно. Раніше ходили зі школи до укриття одразу, як лунала тривога. Зараз тут вчимося постійно. Але я б хотіла, щоб після війни ми повернулися на навчання до класу і нікуди не ходили.
– У класі було лего! – додає її однокласник Марк.
– Але і в укритті круто! Тут мене оточують друзі, – каже 9-річний Ілля, учень 3-В класу. – Приходжу інколи до школи сам, або привозять батьки. За комп’ютером вчитися важко, а тут легко можна спитати у вчителя.
– У цьому році влаштовували пікнік до Дня Св. Валентина, приносили шоколадки та валентинки, – із захватом діляться діти-третьокласники.
Прямісінько в укритті накривали собі уявну галявину, кожен приносив смаколик і всі ними ділилися.
– Нещодавно діти були також у музеї, адже вивчають історію Київської Русі, – розповіла вчитель Ганна Трубчанінова. – А ще на позакласних заняттях часто відвідуємо міську бібліотеку, або якщо урок української мови, влаштовуємо «літературне кафе».
Такий підхід до навчання дає, безумовно, свої результати, адже у цьому навчальному році учениці цього класу отримали призові місця та нагороди Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика.
А ще діти у захваті від святкового нагородження, на якому вручають всі завойовані нагороди та медалі на різних конкурсах, олімпіадах. Його влаштовують два рази на місяць, по п’ятницях. Про нього розповіла директор Путивльського ліцею №2 Олена Лапузіна:
– Нагородження проводимо, щоб мотивація у дітей була! Діти навіть почали приходити и питати: «А там випадково ніякого конкурсу для мене немає, щоб взяти участь?» Так дитині хочеться, щоб і їй поаплодували.
Справжній спортивний челенж також викликав ажіотаж серед учнів. Його розпочали першокласники, а продовжили всі класи. Діти знімали відео від свого класу – з різними спортивними активностями. Хтось зняв на відео вправи, що роблять синхронно на природі, а хтось – змонтував ролик із коротких відео вправ вдома.
Олена Лапузіна розповідає, наскільки важливо, щоб діти спілкувалися, ходили до школи, нехай і у «змішаному» режимі навчання, в укритті:
– Ситуація по спілкуванню дітей між собою зараз покращилася! 5-ті класи ідуть до 10-х, в школі такого не помічала. Першачки на постійному навчанні заходили до 7-го класу, віталися… Є діти які взагалі не ходили до школи: спочатку коронавірус, потім – війна. Наприклад, у родині ВПО батьки бачили, що із дитиною щось не те: замикається, усамітнюється. Хоча в дитинстві була жвава і активна. В таких випадках важкувато. Але поряд – психолог, педагог та класний керівник, поступово впоралися, і тепер дитина із задоволенням ходить до школи.
– Головне – не втратити дітей, які навчаються дистанційно, коли клас відвідує очне навчання («змішане»), – каже директорка. – Складність для педагогів саме у різних формах навчання. А також важко, коли проблеми з інтернетом.
Є діти з особливими освітніми потребами з сільської місцевості, яких теж привозять, щоб вони навчалися в укритті:
– Одну дівчинку мати привозить до нашого закладу, – каже Олена Михайлівна. – Дитина не боїться, бо перший раз спустилася із вчителем та зі своєю сестрою. Сказали, що все нормально, що це такий поверх «нульовий» (не казали слово «укриття»), і тут є іграшки та розмальовки.
«Обіймаємося!»
– У школі обіймаємось! Дитина підбігає і просто тебе обіймає! – розповідає директорка Путивльського ліцею №1 Тетяна Корнєва. – У цей непростий час дітям теж важко і необхідна підтримка. Тому закликаємо батьків і вдома більше обіймати своїх дітей.
Мабуть, завдяки тому, що живемо в невеликому містечку, більшість малечі у нас доброї, доброзичливої і відвертої, кажуть путивльські педагоги та психологи. Велику роль зараз відіграє спілкування, впевнена Тетяна Петрівна. Це теж позитивні емоції та розвиток дитини:
– Діти зараз, під час війни, на вулиці майже не гуляють – вдома сидять та спілкуються переважно в гаджетах, а не в живу. Але це не те спілкування, бо навіть іноді не вистачає запасу слів… Учні початкової і базової школи навіть не мали змоги відвідувати нормально школу: спочатку – через «ковід», потім – через війну. За звичайною системою дуже мало навчалися. «Змішана» система намагається повернути «у лоно навчання», щоб дітям після війни не було надто важко. Крім того, школа та спілкування з однолітками допомагають відновитися емоційно. Малеча приходить до школи і забуває, що там війна… Повітряна тривога, гуде щось, летить – а вони в укритті і почуваються захищеними. Коли батьки прибігають забрати, заходять – а тут немає ніякого ажіотажу. Тоді і батьки одразу наче заспокоюються, і дітям стараються не розповідати про звуки вибухів, або гул «шахедів». Щоб дитина була більш психічно та емоційно врівноважена.
Тетяна Корнєва розповіла про те, що над цим працювали і волонтерські організації, що приїздили до навчальних закладів на прикордонні. Як вже писали вище, представники ГО «Ліга сучасних жінок» та гуманітарної організації «Людина в біді» проводили з учнями заняття із психологічної підтримки.
Як додала практичний психолог ліцею №1 Наталія Савченко, є також віртуальний психологічний кабінет для всіх класів. Туди спрямовують поради та рекомендації для батьків та дітей, як впоратися зі стресом від війни.
– Діти хвилюються, адже почались останнім часом і КАБи, і обстріли чують… Тому на першому чи другому уроці, або на перервах разом із соціальним педагогом стараємося приходити і проводити релаксаційні вправи для учнів, психологічні розвантаження, – розповідає Наталія Миколаївна. – Проводимо анкетування і по булінгу, і по насиллю, плануємо скринінг і по стресовому стану. Кожна дитина відповість на питання і тоді з’ясуємо, чи є хтось у стресовому стані.
– Нещодавно, наприклад, була одна дитина у стресовому стані, – зазначила Тетяна Корнєва, – тож проводили роботу відповідну із соціальними службами.
– Це спільна робота, наша і адміністрації ліцею, що діти не ховаються, не приховують нічого – приходять і розповідають у разі проблем, – додала психолог.
Стресові моменти часто пов’язані саме з війною, розповідають педагоги. І подолати їх допомагає соціальна активність, участь в конкурсах, відвідування спортивних гуртків… А головне – спілкування з однолітками та наставниками. Тому громада та керівництво шкіл доклало неабияких зусиль, щоб відновити у нашому місті навчання у змішаній формі: тиждень очно, тиждень – дистанційно. Пригадує, як задля цього об’єднали батьків, колектив школи, працівників ЖКГ, і розпочали роботи по облаштуванню укриття, голова Путивльської громади Костянтин Гаврильчук:
– Вдячний за допомогу Чеській гуманітарній організації «Людина в біді» за допомогу у облаштуванні укриття нашого ліцею №1! Близько року вели переговори та підготовчу роботу, обладнали другий вхід до укриття. Частково приміщення робили своїми силами – зусиллями батьків, працівників ліцею та комунальників громади. Ми неодноразово писали про те, як допомагали благодійники, і про те, як гарно діткам навчатися в укритті, у відремонтованому, сучасному приміщенні.
До речі, власними зусиллями громади виростили врожай моркви, кабачків, гарбузів, буряку та картоплі та передали його в лікарню, в садочки та в школи. А частково зібрати овочі допомогли батьки. Тож діти у цьому навчальному році їли екологічно чисті, вирощені на Путивльщині продукти. Ще й бюджет місцевий зекономили.
– Виростити самому простіше і дешевше, ніж купувати у когось, – впевнений Костянтин Гаврильчук. – Тому свій продукт у цьому році виростили по собівартості і безкоштовно передали нашим навчальним і медичним закладам. Посадковий матеріал картоплі я купував за власні кошти. До речі, й на наступний рік вже засіяли пів гектари городини.
Діти із задоволенням їдять страви, що готують працівники кухні ліцеїв, в тому числі, із місцевих, вирощених громадою, овочів.
Заходиш під час «обідньої» перерви, наприклад, до укриття Путивльського ліцею №1, а початкові класи розбирають смачну запіканку, їдять пюре, сир та огірок, а запивають соком з міні-тетрапаку. На моїх очах тарілки із запіканкою швидко спорожніли… Готують і омлет-скрамбл, і пиріжки, і багато інших страв. Щоб діти під час очного навчання в укритті не залишалися голодними, громада та адміністрації ліцеїв доклали неабияких зусиль. Їжу приносять до укритті із їдальні, тож у цьому навчальному році діти отримують гарячі обіді навіть в укритті.
Мікрозелень – «мікро-концентрація щастя»
Семикласниця Юля Чертушкіна приходить, піднімається до Центру позашкільної роботи, зазирає до кімнати, де гурток «Еко-стиль». А там на підвіконні рослинки, які нещодавно власноруч висіювали з подругами на лляний килимок, ставили в темне приміщення, а через 3 доби – милувалися несміливими ще паростками, що тягнуться до сонечка. Буквально за 1 день рослинки набувають насичено зеленого кольору. І це зелене диво на підвіконнику або в спеціальних тепличках, емоційно відновлює, стає розрадою, втіхою і навіть маленьким щастям для дівчинки:
– Маленька насінинка колись – а зараз зелений паросток. Коли дивлюся на нього, мені наче легшає на душі, знаєте… Мікрозелень допомагає бачити, що в цьому світі не все так погано. А ще вона дає радість! Адже її не лише можна їсти, для мене це і естетична користь. До речі, я займаюся мікрозеленню разом зі своїми трьома однокласницями, Аїдою, Асею та Євою. Але є багато дітей і з інших ліцеїв. Добре допомагає, коли після того, як навколо гучно (через війну, – ред.). Приходиш, бачиш, як рослини розквітають, – це психологічно допомагає.
Хто б міг подумати, що комусь із діток подолати стрес від війни допоможе мистецтво, а комусь – вирощування мікро-рослинок, спостереження за процесом росту?
– Моїх вихованців і мене захопила ідея виростити самотужки мікрозелень, – розповідає керівниця гуртка «Еко-стиль» Тетяна Костиль. – Ми переглянули чимало відео з цього приводу. Керівництво ЦПР, Олена Чупрун, та міська влада на чолі з Костянтином Гаврильчуком, нас підтримали – і невдовзі діти раділи новим купленим спеціальним теплицям! У них підтримуємо температуру повітря від 18 до 26 градусів, а також зволожуємо його. 12 годин рослинки – під денним світлом, а 12 годин на добу – підсвічуємо спеціальними лампами. Почали з гірчиці, потім спробували редис, соняшник, огуречник, горох. І ось вже пів року займаємося вирощуванням. Вирощеною мікрозеленню ділимося з учнями ліцеїв №1, ліцею №2, роздавали по гуртках. Та і будь-хто із діток може підійти і скуштувати мікрозелень – запрошуємо! Тим паче, це дуже корисний продукт: у мікрозелені у 40 разів більше вітамінів, ніж у звичайній зелені. І вона у нас екологічно чиста, не лише корисна.
–
Ці кілька історій об’єднує одне – захоплення тими спільними зусиллями, які докладають дорослі, задля того, щоб діти на Путивльщині мали нормальне, повноцінне і насичене приємними подіями дитинство. Вирощують овочі, сіють мікрозелень, підтримують психологічний баланс, піклуються про найнезахищеніших, забезпечують гаряче харчування для діток, навіть в укритті. Мріємо, щоб наша малеча росла щасливою і була у безпеці!
Тетяна Каушан (фото автора та надане ГО “Ліга сучасних жінок” та Н. Савченко)
Ця публікація була підготовлена в рамках проекту «Посилення стійкості медіа в Україні», який реалізується Фондом Ірондель (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity). Висловлені погляди є виключно поглядами авторів і не обов’язково відображають позицію ФОНДУ ІРОНДЕЛЬ або IRMI
