Вчора, у неділю, 22 червня, ми знову зібралися на велозаїзд, організований клубом «Партизан». Але цього разу все було не просто з перчинкою — а з повноцінним перцем.
Половина команди ще зранку глянула у вікно, побачила небо похмурого кольору і вирішила, що вдома краще. А от інша половина, найсміливіша, поїхала.
Не встигли як слід виїхати, як у одного з наших хлопців просто на початку маршруту порвався ланцюг. На щастя, нам допоміг місцевий дідусь із золотими руками, який полагодив нашого двоколісного пораненого — всі зітхнули з полегшенням, рушили. Але, не проїхавши й 30 метрів, – ланцюг знову тріснув.
Група поїхала вперед, а товариш залишився знову лагодити. Ми вже морально прощалися, але він таки нас наздогнав, і ми рушили далі всі разом.
Стартонули з оптимізмом, але не встигли й доїхати до Спащанського лісу, як нас офіційно «окропило». Рятувалися від дощу під маленькою зупинкою в Сафонівці, втиснувшись у неї всіма силами й габаритами.
На останньому етапі подорожі команда поділилася: частина хотіла додому й теплі
шкарпетки, а частина — ще трохи пригод.
Один із «втікачів» змінив думку прямо на трасі й повернувся до нас. І правильно зробив! Бо, незважаючи на мокрі спини, слизькі дороги й повну відсутність сонця — це була ще одна велопригода, яка точно запамʼятається.
Сліпнів цього разу не було (ура.), але дощ відігрався за двох. Тож на майбутнє: додаємо в рюкзак не лише спрей від комах, а й парасольку. Або хоч плащик.
Устина Пилєва
