Сьогодні кожен із нас, коли здоровий і буквально нічого не болить, не задумується про те, що існує лікарня — місце, де працюють лікарі, медсестри, де щоденно ведеться боротьба за життя і здоров’я. Та, на жаль, ми пов’язані з лікарнею з самого народження і до кінця своїх днів.
Саме наша лікарня, яка обслуговує громаду, як лікувально-профілактичний заклад, надає стаціонарну, кваліфіковану та спеціалізовану медичну допомогу. Тут успішно працюють відповідні відділення, де кожен пацієнт отримує лікування, залежно від свого захворювання.
Нині приємно заходити до лікарні, де відділення та кабінети сяють світлом, а білі фарби стін наповнюють простір чистотою і спокоєм. Особливо тішить, що для покращення якості лікувально-діагностичного процесу закуплено сучасне медичне обладнання, а кадровий ресурс лікарні постійно оновлюється і зміцнюється.
У буремні роки війни лікарня працює в напруженому режимі – щодня, щогодини. Кожен, хто причетний до лікарської справи – від директора до лікаря, медсестри, санітарки, кухара, шофера – всі без винятку звертаються до Всевишнього, просячи, щоб день і ніч минали тихо. Та хіба можливий справжній спокій, коли поруч – божевільний сусід?..
Незважаючи на складні обставини, наша лікарня працює, а медичну допомогу надають досвідчені лікарі – гідні клятви Гіппократа.
Всі добре знають симпатичну, усміхнену і з добрими очима сімейного лікаря-кардіолога — Ганну Тарасову, яка вже 33 роки стоїть на варті здоров’я наших путивлян. У свій час, закінчивши Кишинівський медичний інститут у 1992 році, Ганна Олексіївна опинилася у неспокійній Молдові. Як говорить сама, вона втікала від війни, а сьогодні навіть уві сні не могла уявити, що знову зустрінеться з війною – вже на території України.
Працюючи багато років лікарем-кардіологом нашої лікарні, Ганна Олексіївна досконало вивчила кожне десяте серце наших пацієнтів, завдяки сотням тисяч кардіограм. Серце — це дієвий орган людини, проте ми часто про це забуваємо. А тривоги, непорозуміння і стреси супроводжують нас щодня і, зрештою, руйнують наше здоров’я.
Сьогодні Ганна Олексіївна – сімейний лікар, що надає первинну медичну допомогу всім членам сім’ї – від дітей до літніх людей. Кожен, хто приходить на прийом – чи то з хронічною втомою, застудними захворюваннями, порушеннями в шлунково-кишковому тракті, хворобами нирок чи бронхо-легеневими захворюваннями – вона уважно вислухає і призначить відповідне лікування. А при необхідності, залежно від стану пацієнта, направить до лікарів відповідної спеціалізації. І кожен, хто отримує її рекомендації, неодмінно скаже: «Будь ласка, послухайте моє серце…»
Витривалості, терпіння і поваги у цього сімейного лікаря більш ніж достатньо. Адже в неї задекларовано 1300 пацієнтів, і щодня до неї звертається 20–30 осіб. Особлива категорія – люди віком 50–60 і більше років, які часто мають занедбані патології, тому кожному з них потрібен особливий підхід і виняткова порада. І Ганні Олексіївні це вдається. Багатьох пацієнтів заспокоює її мила посмішка, а під білосніжним халатом – добре серце, яке не може схибити. Саме таким і повинен бути сімейний лікар.
Надійна і вірна помічниця – медсестра Ольга Брежнєва, яка завжди підставить надійне плече і лікарю, і пацієнтам.
Ганна Олексіївна – щаслива жінка, любляча мама і найкраща бабуся. Син Олексій і невістка Наталія подарували їй онуків — Вероніку і Мирона, які для неї є справжнім бальзамом на душу, її радістю і справжнім щастям.
Ольга Соловйова – лікар-офтальмолог, яскрава білявка, щира у спілкуванні, а в погляді –прихована доброта. Народилася вона в селі Степанівка Сумського району. Батьки – прості робітники, але дали своїм дітям – брату Юрію, сестрі Галині та їй – можливість здобути вищу освіту, оточивши їх любов’ю і великою повагою один до одного. Оля – найменша в сім’ї, тому їй по життю дісталося більше уваги і тепла, що згодом дуже знадобилося.
Після 11 класів школи вона вступила до Сумського державного університету на медичний факультет. Потім була інтернатура, і за направленням вона приїхала до Путивльської районної лікарні. Місто Путивль вона вже встигла полюбити, адже часто приїздила в гості до тітоньки Л.М. Костроміної. А зараз це місто стало їй рідним: тут знайшла своє кохання –чудового хлопця Олександра, тут народилися її сини Артем і Денис.
Ольга Євгенівна розпочала трудову діяльність у лікарні сімейним лікарем, а згодом перекваліфікувалася в Харківській медичній академії і сьогодні є офтальмологом – або, як у народі кажуть, «глазником». Вона не ображається на це прізвисько, адже її робота – піклуватися про зір людей, які приходять до неї з різними проблемами.
Раніше, як пригадує Ольга Євгенівна, у школах регулярно проводили медогляди, у яких брали участь усі учні з першого по десятий клас. Із собою брали спеціальну апаратуру, щоб перевірити зір кожного школяра. Сьогодні ця практика стала необов’язковою – виділені лише окремі групи дітей віком 6–11 років, а решта проходять огляд за потреби.
Загалом на прийом майже щодня приходить понад 20 осіб. Частіше це діти, у яких через тривале користування телефонами і гаджетами погіршується зір. Велика шкода завдана і пандемією COVID-19, через який стало більше захворювань, що впливають на зір. Водночас катаракта вже не є нагальною проблемою, адже сучасна апаратура дозволяє робити безболісні та швидкі процедури, операції.
Щодо апаратури: у лікарні придбали рефрактометр, що допомагає підбирати окуляри і значно скорочує час під час медоглядів. Також є мікроскоп, апарат РОТА (табличка) з підсвіткою для перевірки гостроти зору, найточніший тонометр Маклакова для вимірювання очного тиску. Умови роботи значно покращилися: білосніжний кабінет, сучасна апаратура і пацієнти, які приходять не лише з фізичним болем, а й із особистими, потаємними переживаннями. Вони розповідають про це, впевнені, що їх обов’язково вислухають, посміхнуться і скажуть: «Все буде добре…»
Посміхаючись, Ольга Євгенівна згадує, як одна жіночка хвилин двадцять читала свої вірші, потім схаменулася, взяла рецепт і тихенько вийшла… Лікар і медсестра ще довго сиділи без слів, пригадуючи теплі, щирі вірші про життя, кохання, про сьогодення, в якому літають шахеди та ракети…
Велика підтримка для лікаря – медсестра Тетяна Кузьменко, яка багато років працює в лікарні, робить усе можливе, щоб прискорити роботу лікаря, сумлінно виконує свої обов’язки і є тим промінчиком, який так необхідний пацієнтам.
Якщо говорити про лікарів нашої лікарні, то всі вони заслуговують на найвищу повагу. Їхній професіоналізм, досвід, вправність – безмежні. А головне – це народні лікарі, які сумлінно стоять на варті здоров’я.
Медична сестра, або сестра-жалібниця, – це людина, яка завжди навчена піклуватися про пацієнтів задля підтримки їхнього здоров’я. Вона не займається обстеженнями чи діагностикою, а сумлінно виконує призначення лікарів. Її впевнений погляд обов’язково допомагає «підняти хворого на ноги».
Алла Подовиннікова народилася в романтичному селі Лебедеве Конотопського району. Її мама, Ніна Миколаївна, була вчителькою і мріяла, щоб доньки стали педагогами, але дівчата обрали інший шлях.
Алла після закінчення восьмирічної школи вступила до Конотопського медичного училища за фахом «медична сестра». За направленням приїхала до Путивльської районної лікарні і вже 37 років працює медсестрою у дерматовенерологічному кабінеті, разом із лікарем І.З. Луценком (нині покійним). Це нелегкий кабінет, де потрібен неабиякий підхід, психологічна підтримка і впевненість у одужанні. Саме худенька, чорнява медсестра з прозорими очима вселяла надію кожному пацієнту, що потрапляв сюди. Вона навчилася суворості та стриманості від лікаря Луценка, адже надмірна доброта не завжди допомагає привести хворого до тями. Проте Алла Миколаївна вміє бути ніжною, як ранкова роса, і суворою, як буревій.
Сьогодні вона – також медсестра кабінету ендоскопічних обстежень, де пацієнти проходять фіброгастроскопію – процедуру, непросту для багатьох. Кожен, хто потрапляє сюди, відчуває страх, і першою, хто приходить на допомогу, є саме Алла Миколаївна – ласкою, добрим словом, а іноді й жорстким «Зберіться!» Після чого настає посмішка і слова подяки.
Ось така вона – медсестра Подовиннікова, яка не хизується, а просто виконує свої обов’язки сумлінно, з притаманною їй порядністю.
Вона чудова донька – сьогодні її мама живе разом з нею і, незважаючи на роки, є надійною підтримкою. Вони обидві закохані у квіти, тож їх подвір’я потопає у трояндах. Донька Вікторія успішно закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка і працює професійним перекладачем у одній із київських фірм. Можливо, саме любов і підтримка родини надихають Аллу Миколаївну на якісну допомогу пацієнтам.
Та й загалом усі медсестри нашої лікарні – високі професіонали своєї справи.
Напередодні Дня медичного працівника хочеться низько вклонитися всім-всім медичним працівникам, а також доброму і надійному керманичу лікарні – Ірині Граматик – за все, що ви робите. Ви робите наше життя яскравішим, без болю, незважаючи на лихо війни, допомагаєте військовим і завжди тримаєте стрій.
Хочеться сказати слова вдячності нашим заслуженим ветеранам медицини, які зробили вагомий внесок у розвиток медицини та збереження здоров’я путивлян.
Дорогі наші лікарі, медсестри, усі працівники нашої лікарні!
Ця стаття – не просто слова про вашу роботу. Це вдячність за кожен ваш день, коли замість спокою ви обираєте чергування. За кожну посмішку, коли вам самим важко. За ваше вміння лікувати не лише тіла, а й душі. У ці непрості часи ви – тил, опора, захист для цілої громади. Ви залишаєтеся там, де найбільше потрібні. І навіть коли життя ламається об війну, ви –тримаєте його на плаву.
Ваша сила – у ваших руках.
Ваша місія – у ваших серцях.
Ваше слово – інколи сильніше за ліки.
Нехай Господь оберігає вас так, як ви щодня оберігаєте інших. Нехай поруч завжди будуть люди, які зможуть зігріти вас, підтримати, сказати просте: «Дякую, що ви є». Ваша робота – не просто професія. Це людяність, чесність і сміливість, яким не навчають у жодному підручнику.
Ви – не просто лікарі. Ви – люди, які вміють бути Людьми.
Зі святом вас, наші незламні, щирі, професійні! Нехай ваші серця б’ються спокійно, а життя буде мирним! Зі святом, дорогі медики!
Валентина Анякіна
