Мрія, яку хочеться жити насправді: наші фантазування про майбутнє рідного міста на честь Дня Незалежності України
Нещодавно мені наснився гарний сон, аж не хотілось йти від нього:
Як українці дружньо, в унісон, кричать: “Прийшла нарешті наша перемога!”
Як радіють, плачуть, і не вірять усі,
Що тепер ми дійсно приклад незалежності.
І справді не хотілось прокидатись. Усе, що снилось, було наче насправді. Наш рідненький Путивль, що завжди був, і є, і буде далі. Наш гарний Сейм, що стільки настраждався, та все ж тече, помірно, як ні в чому не бувало.
Ми впорались, ми вистояли, ми молодці. Я бачила, як ожили рідні вулиці: стільки і нових, і старих голосів. А кожного вечора у центрі тепер чутно спів. Свята, концерти – ніхто вже не скаже “не на часі”. Усі будуть радіти і святкувати разом.
І рідного краю полонини – гуляй досхочу, адже немає більше комендантської години.
Гуляючи містом, я бачу, як життя розквітло у ньому знову. Люди не бояться більше виходити з дому. У Путивлі все доглянуте всюди: і парки, і клумби, й узбіччя доріг. Навіть поскаржитись немає на що, переступаючи міськради поріг. А тротуари тепер усі з плитки – і ногу не підвернеш, як не старайся. Де був універмаг – там вже ТРЦ, хоч цілий день розважайся.
Я бачу, як “Городище” стає центром міського туризму. Як водонапірну башту очистили від сміття та кущів, відкривши туристам її історичну харизму. Як путивльські майстри продають свої вироби, як сувеніри. А гостям нашого міста реконструюють лицарські турніри. Адже спадщина наша історична – це те, про що маємо завжди ми дбати. Пам’ятати, у серці носити і ніколи не забувати.
Біля річки знову працює турбаза, для туристів – відпочинку маяк. Там охочі можуть обрати одразу що хочуть: катамаран, гідроцикл, байдарку, каяк. Та про зиму ми теж не забуваємо – вам на вибір ковзани, лижі, сноуборд. Усе зробимо вам без відказу, адже в пріорітеті ваш комфорт.
Та й не тільки туризм розквітає – бізнес теж пішов до гори. Тепер про Путивль не тільки через “Золото інків” знають, а й через інші підприємницкі вироби. І знову працює консервний завод, харчокомбінат теж відкрився. До параду відновлення приєднався асфальтний завод, і цегельний теж долучився. Єдине незмінне – це наші поля, що кожен рік дають урожай. Аграрії завжди старались для нас, тому про їх працю не забувай.
А путивльські діти – це скарбничка талантів: різносторонні, креативні, незабутні. Наша громада зібрала в собі діамантів – тих, хто достойно буде відстоювати наше спільне майбутнє.
І, читаючи все це, хочеться сказати одне:
Хотілось би прокинутись колись і зрозуміти, що це був не сон, що це не було щось чарівне. Хочеться вірити, що це наш “канон”,
Що нас насправді чекає щасливе, безхмарне майбутнє.
Вероніка Литвинова
