Кожна поїздка під час війни у напрямку кордону з рф – це ризик та акт хоробрості. «Хтось має привезти людям посилки та видати пенсії», – так каже про свої поїздки у прикордонні села 68-річний путивлянин, водій пересувного відділення «Укрпошти» Петро Щасливцев.
Небезпечний маршрут
Із Петром Івановичем зустрілися 4 березня, у свій останній робочий день. Він іде на пенсію у 68 років, залишаючи за плечима тисячі кілометрів розбитих танками доріг і десятки, якщо не сотні, рейсів. Іноді – під прицілом ворожих дронів.
Петро Іванович прийшов у «Укрпошту» водієм поштової «Газелі» в березні 2009-го – якраз тоді, коли в Путивльському районі лише відкривалися пересувні відділення. До того він багато років працював у меліорації, у СПМК-52. Але каже: «Від машини нікуди не пішов, все життя за кермом».
Із тих пір водієм пересувного відділення Укрпошти на Путивльщині чоловік пропрацював 17 років, але кожен останній (з початку повномасштабки 2022 року) – йшов наче рік за два. Адже його напрямок – один із найнебезпечніших. Маршрут проходив по Путивльській і по Новослобідській громадах.
Як виплатити людям пенсію, коли над головою висить російський дрон? А поштова автівка – бажана ціль для ворога?
Посилки, пошту, продукти і пенсію водій, разом із начальником пересувного відділення Людмилою Ласкавенко, возив у села Бояро-Лежачі, Манухівка, Юрієве, Іванівка та інші.
– Ми були постійно в дорозі, – каже Петро Щасливцев. – Наші «точки» – це села Зінове, Манухівка, Бояро-Лежачі, Рівне, Кружок, Іванівка… Бояро-Лежачі взагалі фактично на кордоні – там до російського Тьоткіне через річку якихось пару кілометрів. Нещодавно у ці села возили все: пенсії, посилки, газету «Путивльські відомості», яку люди добре виписували, приймали комунальні платежі… Зараз, звісно, складніше. В останній рік у деякі села – наприклад, до Манухівки – вже не заїжджаємо.
У 2023 та 2024 роках безпекова ситуація у наших прикордонних селах погіршилася. Бояро-Лежачі росіяни почали активно обстрілювати з мінометів. А влітку 2024 року лінія фронту стала гарячою, адже бої почалися у напрямку російського с. Тьоткіне, що у Курській області (це село розташоване через річку Сейм від с. Бояро-Лежачі).
Довідка: Курська операція ЗСУ, що розпочалася 6 серпня 2024 року – це перша загальновійськова операція українських сил на території Росії. Її метою було зірвати наступ ворога на півночі, створити буферну зону та перекинути резерви рф.
Як розповідає Петро Іванович, через небезпеку обстрілів та дронів наразі людям із прикордонних населених пунктів доводиться виходити назустріч поштовій машині, у безпечніші місця…
«Просто встаю зранку і маю їхати»
На нашому прикордонні, поблизу із лінією фронту, листоноші з пересувних відділень пошти – подекуди єдиний зв’язок із цивілізацією. Вони не залишають своїх клієнтів без допомоги, ліків, продуктів, переказів, пенсії чи інших виплат, на кшталт «Зимової тисячі».
– Весь час тривоги лунають, але встаю зранку і маю їхати, – каже пан Петро. – Спочатку просто намагаєшся швидше все роздати. Був випадок у Бояро-Лежачах: стоїть черга, більше десятка мешканців, виплачуємо пенсію. А над нами завис російський розвідувальний дрон. Люди кажуть: «Це, мабуть, наш», а воно виявилося – ні. Тільки-но ми встигли від’їхати, як через 5 хвилин на те саме місце був «прильот». Страх приходить пізніше… Коли вже дізнаєшся, що там, де ти стояв, тепер вирва.
Найстрашніше на прикордонні – це тиша, яку перериває звук дрона… Такі ситуації, на жаль, ставали буденністю, каже пан Петро:
– В Юрієвому теж, бувало, видаєш гроші прямо з машини, народ навколо зібрався, а земля здригається від пострілів – так близько гупало. Але люди вже звикли, і ми теж потихеньку звикаємо.
Автівки «Укрпошти» їздять по селах Путивльщини до останнього, поки є можливість і поки у селах на прикордонні є люди, каже водій. Але пригадує, що на днях у Юрієве ворожий дрон влучив у цивільну вантажівку… Небезпека російських дронів зростає.
Атаки по поштовим автівкам
Слова про ризик поїздок – це не перебільшення. На жаль, це жорстока реальність прикордоння Сумщини. Адже буквально за кілька днів до зустрічі з Петром Щасливцевим поштову спільноту сколихнула трагічна звістка: 1 березня у лікарні помер В’ячеслав Урчик, водій пересувного відділення. 28 лютого російський дрон поцілив у його службове авто в Миколаївській громаді (яка розташована у Сумському районі, між Сумами та Білопіллям). Лікарі всю ніч боролися за життя чоловіка, але поранення виявилися смертельними. У загиблого залишилися дружина та 3-річна донька.
Про смерть Вʼячеслава Урчика 1 березня повідомив гендиректор «Укрпошти» Ігор Смілянський:
«Усю ніч лікарі боролися за його життя, однак поранення виявилися смертельними. Попри те, що атаки стали частішими, наші героїчні працівники не залишають своїх клієнтів без допомоги, ліків, продуктів, а тепер – і зарядних станцій. І ця робота іноді має свою високу ціну».
І це не перший випадок цілеспрямованого полювання на поштарів: ще у серпні в цій же громаді ворожий БпЛА атакував іншу автівку «Укрпошти». Тоді поранень зазнали водій та працівниця. Кожен виїзд на маршрут для екіпажів – це фактично «рулетка».
Нагороди і відпочинок
На заслужений відпочинок вийти Петра Щасливцева вмовила дружина:
– Зрозуміло, що робота на прикордонні – це великий ризик, – констатує він. – Тож моя дружина Галина переживала за мене і вже давно наполягала, щоб я йшов на пенсію. Казала: «Всіх грошей не заробиш, а життя можна втратити». До того ж, працювати доволі важко, тому що на водіїв навантаження дуже зросло: раніше їздили втрьох (водій, поштар і начальник пересувного відділення), а тепер часто все на водієві – і кермо, і виплати, і навіть касовий апарат… Вже 8 років «перепрацював», тож треба пожити трохи для себе.
Його «поштова історія» сьогодні завершилася. А про роботу Петра Щасливцева у складних і небезпечних умовах прикордоння нагадуватиме Грамота від голови Сумської обласної державної адміністрації Олега Григорова – за безперебійний поштовий зв’язок в умовах воєнного стану. А також – Відзнака «За сприяння обороні» від міністра оборони України Рустема Умєрова
– Тоді гендиректор «Укрпошти» Ігор Смілянський спеціально приїздив у Путивль, вручав мені медаль-відзнаку за роботу в гарячих точках, – каже Петро Іванович. – Також маю грамоту від Сумської ОВА. Приємно, звісно, що роботу помічають, але я просто робив те, що мав.
Та основна винагорода для нього – це можливість приділити час родині:
– У мене велика родина: кохана дружина Галина, дві доньки, онуки. Старша донька в Бурині, менша тут, у Путивлі. Онуки вже дорослі, хто в Києві, хто в Сумах, э у Путивлі онучка. Буду з ними час проводити.
Тетяна Каушан (фото автора та з архіву Петра Щасливцева)
