25 квітня – День перукаря
Обрала професію на все життя за одну ніч… Валентина Булавіна робить людей прекрасними, а сама наче випромінює позитив. Ця жінка відома своїми добрими справами та чуйністю.
Що дає їй силу і що надихає? Про це розмовляли напередодні професійного свята – Дня перукаря.
Іноді, здається, знаєш щось про людину… а виявляється, зовсім нічного не знав. Отак і про Валентину Булавіну, що завжди на виду, серед людей, що завжди допоможе, хотілося б дізнатися більше. Тож домовилися про зустріч – у її затишному салоні-перукарні, що напроти одного з гарних місць в Путивлі – через дорогу від Літнього парку. І після чашки кави побалакали про те, як склалося життя, як обрала професію… і ще про багато цікавого.
Професія на все життя
Народилася майбутня підприємиця-перукар у с. Рев’якиному, але майже одразу її батьки переїхали до Путивля. Тоді малечі було усього 2 чи 3 рочки, тож своїм рідним містом Валентина завжди вважала Путивль, де прожила усе своє життя, – місто, з яким не могла, не хотіланадовго розставатися.
Дитинство і шкільні роки у першій школі минули як один день. І якщо подружки вже визначилися, ким хочуть стати і куди підуть вчитися далі, то Валентина ні про що навіть не думала. Але треба було обирати життєвий шлях.
«Бухгалтером точно не буду, – думала дівчина, – нудні розрахунки та цифри – не для мене». Спілкування з людьми – ось що завжди вдавалося та подобалося. Отже, якось Валентина не могла заплющити очі, не спала всю ніч – думала, яку професію обрати. І вирішила. Наступного дня, зранку (тоді їй лишень виповнилося 17 років) вона сіла на перший транспорт до Сум і здала документи в училище, щоб стати перукарем. Поступити на навчання вдалося, а спеціальність дійсно подобалася! Свою професію Валентина, як виявилося в майбутньому, обрала один раз і назавжди!
«Був справжній ажіотаж»
Але робота непроста, як швидко зрозуміла дівчина. І коли дівчата, що вчилися у путивльських педучилищі та технікумі, влітку йшли купатися на Сейм, Валентина стригла, завивала та фарбувала з самого ранку – була на практиці у Будинку побуту.
– Тоді, у 1984 році, був справжній ажіотаж на завивки, – пригадує вона. – Люди приїздили з Бурині, щоб зайняти чергу до путивльських перукарів з 5.00 ранку.
Тут, у Будинку побуту працювала єдина перукарня на багато кілометрів, тож роботи було багато – і Валентина набила руку, натренувалася за час практики. І згодом здала випускні екзамени без жодних проблем. Звісно, повернулася працювати сюди – у рідне місто, на роботу, яку любила.
Ці роки промайнули швидко: робота, кохання, народження донечки… Але у 90-х, на зламі епох, Валентина Булавінапотрапила під скорочення. Тож довелося шукати нову роботу. І вона знайшлася у Міському споживтоваристві(«ГорПО»). Але і там реорганізація. Тож невдовзі смілива та активна професійна перукарка вирішила: буду працювати на себе! І відкрила першу приватну перукарню. У 2000 році вона стала приватним підприємцем. А невдовзі вже мала 3 перукарні: у приміщенні колишнього готелю, у лікарні та навпроти Літнього парку.
За цей час Валентина Булавіна багато працювала, зробила собі ім’я, вона відомий парикмахер у місті. І завоювала ряд нагород: ІІ місце у Міжрегіональному конкурсі краси, ІІІ місце у Сумському обласному конкурсі, а також маєнагороду – Знак відмінника побутового обслуговування.
Але не зупиняється на одній сходинці – у минулому році примудрилася відповісти на 48 екзаменаційних питань англійською мовою, щоб отримати 4 міжнародні сертифікати від компанії «Keratherapy».
– Зрозуміла, що можу багато, коли добилася цієї перемоги і відкрила ще один професійний рівень.
Всі ці зусилля жінка докладає заради того, щоб робити путивлян гарними, щоб вони подобалися собі і тим самим додавали натхнення Валентині:
– Коли людина посміхається, коли вона щаслива від того, що стала гарною, – мені теж тепліше на душі, – стверджує Валентина Булавіна. – «Заряджаюся» від моїх улюблених клієнтів, наче від сонячних промінчиків.
Саме заради своїх клієнтів, що стали, фактично, друзями, Валентина частенько їздила набувати нових навичок, підвищувати майстерність. А про спеціальні професійні засоби для волосся ладна розповідати годинами.
Про війну, котиків та «агрофітнес»
А ось про свої добрі справи Валентина Булавіна розмовляти на публіку не хоче – каже, добро любить тишу. Шкода, адже про її чуйність та добрі вчинки можна було б написати окремо. І особливо – на початку повномасштабної війни.Вона – одна з волонтерок, які у 2022 році об’єдналися заради допомоги путивлянам, що пішли захищати Батьківщину. І навіть купила автоклав – щоб робити разом із БО «Файна Берегиня» консервацію, каші з м’ясом, борщі та голубці для наших хлопців на фронт.
Війна розпочалася для її родини непросто: чоловік був на той час у Броварах, у сина та онуків. А Валентина – у Путивлі.
– Набирає мені 24 лютого о 5-й ранку: «Як у тебе справи? Ми в укритті. Прокидайся – війна почалася!» А я до цього міцно так спала, нічого не чула, – пригадує вона. – Пішла на роботу: клієнти приходять, що заздалегідь записані. Ніхто нічого не знав тоді і не розумів. Лише знайома зателефонувала із с. Руднєвого: ховайте прапори, каже, бо росіяни їдуть на танках і розстрілюють.
Це був жах! І особливо переживала, коли чоловік вирішив все-таки їхати 24 лютого, у той же день, до Путивля, до Валентини. Лише дивом маршрутка дісталася зі столиці до нашого міста. А Олександр потім розповів про те, якого жахіття надивився на цій, справді нескінченній, дорозі… Донька тим часом виїхала і вмовляла виїжджати матусю: адже Путивль майже на кордоні з росією.
– Але як я буду втікати з рідного міста?! – не уявляла життя де інде Валентина.
І насправді, вдома все-таки і земля допомагає. До речі, одне із занять, що надихає та дозволяє відволіктися від війни, це піклування про рослини – садово-городні роботи.
– «Агрофітнес», – так жартівливо називає Валентина, – дуже люблю! Щось висаджуєш – полуницю чи деревце – даєш йому життя. І переконуєшся, що війна не вічна, а життя переможе!
Не дають похнюпити носа у важкі часи і милі домашні улюбленці, їх четверо: 3 котики і собака.
Благала журавлів про Перемогу
Жінка зізнається, що весь цей час нерви неначе оголені. І кожна смерть нашого захисника дається важко:
– Зараз багато плачемо… Але іноді і сміємося також – морально триматися мені допомагає коханий чоловік Олександр та донька, хоч і на відстані.
…Ось у небі журавлиний клин – птахи повертаються додому навесні, голосно кричать від щастя бути там, де народилися. І Валентина, коли побачила їх у небі, одразу згадала про дитячу прикмету: можеш попросити у журавлів про те, про що найбільше мрієш – і це обов’язково здійсниться!
– Почула журавлиний клич і підняла голову до синього неба – просила, щоб принесли нам Перемогу! Зараз це головна мрія.
Спілкувалася Тетяна Каушан (фото автора а з архіву В. Булавіної)
Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО «Інститут масової інформації» в рамках проєкту міжнародної організації «Internews Network».
