У нашому рідному Путивлі, де щоденні турботи нерідко перекривають голос серця, є люди, які світять яскравіше за сонце. Одна з таких – Галина Шаповалова, викладач-хореограф Путивльської дитячої музичної школи. Її історія –це не просто шлях викладача танців, а приклад того, як можна пронести через усе життя любов до мистецтва, залишаючись вірною собі та дітям.
Танцювати – значить жити
Галина Миколаївна зізнається: танець завжди був поруч. Вона танцювала усе своє свідоме життя, навіть тоді, коли обставини змушували працювати в інших сферах. Але час усе розставляє на свої місця. Коли з’явилася можливість працювати в Центрі позашкільної роботи, вона одразу погодилася. А вже через рік її запросили до музичної школи, де вона працює й досі – ось уже 19 років!
– Я вважаю, що танець – це не просто ритміка та рухи. Це життя, – ділиться пані Галина. –Людина через танець може розповісти історію свого життя. Кожен мій танець має ідею, має душу. Без цього – немає справжнього танцю.
Її улюблений стиль – сучасний танець. Вільний, гнучкий, справжній. Стиль, у якому можна передати біль і радість, надію і втому, любов і втрату.
Діти – серце і душа праці
Найголовнішим у своїй роботі Галина Шаповалова вважає не результати, не нагороди і навіть не майстерність – а дітей. Їхні очі, сповнені вогником, їхнє бажання і настрій –ось що для неї справжня цінність.
–Якщо я бачу, що дитина з нетерпінням біжить на заняття –значить, ми все робимо правильно. Мама може захотіти віддати дитину на танці, але без бажання самої дитини – у цьому немає сенсу, – розповідає вона. – Я ніколи не тримаю дітей силоміць. Якщо захоплення згасає, я відпускаю. Ми всі шукаємо себе, і це нормально.
Її уроки – це більше ніж тренування рухів. Це розмови, пошук себе, підтримка. Це можливість бути собою – із помилками, невдачами й перемогами.
Сцена, яка виховує серця
Галина Шаповалова пам’ятає кожен виступ своїх учнів, адже кожен із них – це окрема історія, вкладена душа. Але особливою сторінкою в її пам’яті стала «Балада про матір»– велика хореографічна постановка, у якій одночасно брали участь 40 дітей. Постанова тривала 24 хвилини – майже вічність на сцені. Це було випробування і водночас тріумф для кожного маленького танцівника.
– Ми всі дуже втомлюємося на репетиціях. Я хвилююся за кожного свого учня. Але коли вони виходять на сцену – це справжній «феєрверк емоцій». Вони ростуть на сцені. Вони змінюються прямо у мене на очах.
Війна, що вкрала дитинство
Та життя не завжди милостиве. Початок війни став для Галини Миколаївни великим ударом. Вона готувала своїх вихованців до важливого концерту, але війна перекреслила всі плани. Окрім того, багато дітей виїхали – майже 60%.
– Найболючіше те, що у дітей забрали дитинство, –говорить пані Галина. – Вони змушені дорослішати раніше, ніж треба.
Утім, навіть у цей важкий час танець залишився порятунком. Галина Шаповалова вірить, що танець допомагає виплеснути біль, не накопичувати емоції, а перетворювати їх у щось світле, справжнє. Вона не ставить «порожніх» танців. Її постановки – це завжди пережиті історії, болі, надії.
– Іноді мені сниться танець, – із усмішкою розповідає вона.– Іноді я просто чую музику – і вже бачу рухи. Іноді це ситуація, яку я прожила – і хочу передати її на сцені.
Сила бути собою
У Галини Миколаївни особливий підхід до вихованців: вона вчить їх не боятися помилок. Вона показує, що помилятися – це нормально. Що не страшно впасти, головне – встати і йти далі. І це правило стосується не лише танцю, а й усього життя.
– Я навчаю дітей бути чесними перед собою. Якщо щось не виходить – треба просто чесно це визнати і спробувати ще раз. Ми всі помиляємося. Це нормально.
Світло, яке не згасає
Незважаючи на втому, складнощі, випробування війною, Галина Миколаївна не зупиняється. Її натхнення – це діти. Їхні усмішки, їхні маленькі перемоги, їхні вдячні очі після виступу.
– Були моменти, коли хотілося все кинути, – зізнається вона. – Але діти – це моє натхнення. Заради них я працюю вже багато років.
Навіть у часи дистанційного навчання танці залишаються для дітей ковтком свіжого повітря. Це не просто рухи під музику – це зустріч із друзями, це спілкування, це життя. І коли через обставини заняття скасовуються, діти сумують, немов втрачають щось дуже дороге.
Танцювати – значить жити. Цю істину Галина Шаповалова пронесла крізь усе життя і передає своїм вихованцям. І поки є такі люди, як вона, – світ не втратить своєї музики.
Анна Сахарова
