У теплій залі, наповненій музикою, дитячим сміхом і легким ритмом кроків, формується не просто хореографія. Тут зростає покоління – вільне, відкрите, сміливе. А на чолі цього невидимого фронту стоїть жінка, яка віддала своє серце танцю. Це неймовірна, завжди усміхнена струнка білявка – керівник-засновник танцювальної студії «Strike Dance» Юлія Федюніна.
Дорога, що почалася в дитинстві
Юлія Федюніна народилася в Путивлі, з перших років її життя в ньому звучала музика: дівчинка навчалася в музичній школі, де, за її словами, почувалася по-справжньому щасливою. Це не було просто дитячим хобі – це було її передчуття майбутнього.
– Ще з дитинства я знала, ким хочу бути. Я не сумнівалася: танець – це моє, – згадує Юлія Олександрівна.
Навчаючись за напрямом «народно-сценічний стиль», вона була певна, що саме ці танці стануть її покликанням. Але життя – це не лише сцена, а й діти. Зустрівши їх як педагог, вона зрозуміла: нове покоління говорить іншою мовою – мовою сучасного руху та сучасного танцю.
– Зараз я активно пробую нові стилі, розвиваюся разом із ними, – говорить пані Юлія. – Бо інакше не можна. Інакше – ти зупиняєшся.
«Ми — одне ціле»
У вересні минулого року танцювальній студії «Strike dance» виповниться 7 років. І це – не просто дата. За цими роками – сотні уроків, поїздок, конкурсів, перемог і сліз. А головне – діти, які зростають не лише як танцівники, а як особистості.
– Я тримаюся за своїх вихованців, вони тримаються за мене, – говорить Юлія Федюніна з телою усмішкою. – Ми – одне ціле.
Дисципліна, техніка, емоційність – основи, якими вона озброює кожного свого учня. І хоч діти часто не вміють ще показувати емоції на сцені, Юлія терпляче навчає їх, навіть у наймолодших групах – 3-4 роки. Це наче садити маленькі зернятка – і щодня доглядати, поливати, підтримувати теплом. Колись вони проростуть у щось прекрасне.
Війна, що змінила все – і не зламала головного
Повномасштабне вторгнення стало точкою відліку для нової реальності. Юлія пам’ятає, як у перші дні було відчуття розгубленості: зруйновані плани, скасовані поїздки, діти, які зникли із залу – злякані, пригнічені, змінені.
– Вони почали боятися звуків. Просто звуків. Постійно лякалися кожного шороху, – пригадує вона.
Але навіть у цій темряві знайшовся світ – у вересні 2022 року студія знову відкрилася. І стала притулком не лише для дітей, а й для самої Юлії Олександрівни.
– Це не просто робота. Це – мій простір сили. Моя віддушина. Моя відповідальність.
Танці стали терапією: для дітей – це спосіб не зациклюватися на страху, для Юлії – спосіб не втратити себе. А ще – можливість мріяти. Попри все, вона продовжує возити вихованців на конкурси. Бо саме там, у інших містах, серед нових облич, сцени, світла – народжується розуміння: «Я займаюся не просто для себе».
– Якщо діти будуть тільки в залі – це виснажує. У них немає цілі. Вони втомлюються. А конкурси, нові міста, нові друзі – це рух уперед. Це життя.
Щоденна кава і мрії про велике
У кожної людини є ритуал, що заряджає. У пані Юлії – це кава. З неї починається кожен її день. З кавою – музика, думки, планування занять. І ще одна година тиші перед залом, сповненим дитячого сміху.
Вона мріє не лише про розвиток себе, а й про своє місто:
– Мені хотілося б знайти помічника, когось зі свіжими ідеями, когось, хто знає акробатику або акторську майстерність. Хотілося б робити майстер-класи, запрошувати педагогів з інших міст. Щоб дітки Путивля мали доступ до того, що доступно в Сумах чи в Києві.
Поки що таких людей тут немає. Але вона не здається. Бо в її погляді живе віра – у своїх вихованців, у майбутнє, у танець.
Навіть на дев’ятому місяці вагітності вона не припиняла працювати, їздила на конкурси, підтримувала своїх дітей. Це – не про фанатизм. Це – про любов до своєї страви та своїх вихованців.
«Путивль має бути не гіршим»
Юлія Федюніна надихається іншими колективами –сильними, різноплановими, професійними. Вона бачить, скільки можливостей мають діти у великих містах. Але замість того, щоб нарікати, вона працює.
– Я хочу, щоб наші дітки не були гіршими. Путивль заслуговує на розвиток, – каже вона з вогником в очах.
Її сила – у вірі. У щоденній праці. У тому, що вона щоранку заходить у знайомий зал, вмикає музику, дивиться на своїх вихованців і бачить не просто майбутніх танцівників. А –майбутніх людей. Людей, які вміють тримати спину, чути ритм, виражати себе і бути собою.
Юлія Федюніна – не просто викладачка танців. Вона – будівник дитячих мрій. У місті, яке любить, у час, який не шкодує – вона невтомно працює разом зі своїми вихованцями.
Анна Сахарова
