Як живе прикордонна Путивльська громада, і як страждають від обстрілів ворога люди, наприклад, мешканці села Руднєве, розповіло «Суспільне Суми» у своєму репортажі «Я вдячний, що люди залишаються».
У частині сіл Путивльської громади не залишилося жителів – вони виїхали через російські обстріли. Та в більшості люди залишаються навіть попри напівзруйновані будинки. Чому вони не виїжджають із прикордоння – в репортажі Суспільного.
Руднєве – одне з сіл Путивльської громади. Звідси до кордону з Росією менш як 15 кілометрів. Уночі 26 січня трьома безпілотниками армія РФ поцілила у місцеву школу, зруйнувавши її. Були пошкоджені й сусідні будинки.
В одному з них мешкає сім’я Ангеліни Семенко. Нині майже всі вікна в оселі закриті ОСБ-листами. Дах, стіни та вхідні двері теж пошкоджені. У момент першого вибуху родина спала, згадує жінка:
“Коли стався перший вибух, дитина злякалась, прибігла, каже: «Мамо, тікаємо до погреба». І потім ми вже побігли до погреба і були там. І одразу друге влучання. Після другого думаємо: треба тікати, І вже коли був третій вибух, то ми були на городі. Падали просто в сніг. Просто чули шум і все”.
На кілька днів, поки в будинку усували наслідки обстрілу, родина виїздила в Путивль. Нині повернулися до рідної домівки.
Сусідка Ольга Зражевська під час російської атаки також була вдома.
“Я спала якраз навпроти вікна на другому поверсі. В нас двері винесло повністю: одні на вулицю, одні в хату. А бабуся у нас на другому поверсі – 83 роки – вона не встигла навіть зійти”.
Дивом їх не поранило битим склом із вікон – майже всі були пошкоджені. Та виїжджати у більш безпечне місце родина не планує.
“Куди діватись? Діти пропонують, але там теж так. У них влучання були. Куди ми поїдемо? Що тут небезпечно, що там”.
Коли російська армія вдарила по школі у січні 2026 року, усередині приміщення був кочегар, бо школа опалювалася, розповідає староста села Наталія Шаповалова:
“Мій чоловік йому зателефонував, спитав: «Ти живий?». Він сказав: «Так». Коли було перше влучання, він встиг вибігти”.
Люди вціліли, школу ж планують законсервувати.
Страшно і через обстріли з боку РФ, і через близькість села до кордону, розповідає місцева жителька Олена Чечикова. Сама, каже, понад пів року не може оговтатись після влучань російських боєприпасів у своє домоволодіння на початку червня 2025 року.
“Я зайшла в дім і почула такий вибух. Перше влучання було у гараж. Ми з чоловіком стали вибігати з дому, добігли до останніх дверей, і в нас там все завалило”.
Друге влучання було в будинок. Подружжю вдалося вибратися. А через кілька хвилин третє влучання пошкодило магазин родини. За кілька місяців частково відновили і його, і будинок. А от гараж зруйнований повністю. Попри пережите, каже Олена, залишатимуться у своїй домівці до останнього.
“У нас, можна сказати, не виїжджають люди. У нас з інших сіл (з прикордоння, – ред.) приїхало шість сімей і ще одна сім’я”, – додає староста Руднєвого Наталія Шаповалова.
А з чотирьох сіл прикордонного Рев’якинського старостату виїхали всі жителі, розповідає староста округу Світлана Васильєва.
“В селах Малушине, Козаче, Сімейкине і Мишутине – жодного жителя на сьогодні немає. Останні з села Мишутине евакуювалися в жовтні 2025 року. Виходили під ударами РСЗВ і під скидами. Будинки жилі – десять було – всі пошкоджені. За півтори доби зруйнували все село”.
У трьох інших селах Рев’якинського старостату виїхала більша частина жителів. Нині там залишається близько трьохсот людей, каже Світлана Васильєва.
“Люди бояться кудись їхати, тому що тримають стіни, господарство. Люди живуть за це”, – каже пані Світлана.
У людей є можливість переїхати в сусідні громади, зазначає путивльський міський голова Костянтин Гаврильчук.
“Ми пропонуємо їм допомогти в плані евакуації, знайти житло. Є комунікація з районною військовою адміністрацією, з сусідніми громадами. Тобто є можливість переселитися в будь-який будинок сусідньої громади. Є перелік будинків, квартир, куди можна заїхати. Але люди категорично на сьогодні відмовляються”.
Загалом у Путивльській громаді 56 населених пунктів. За останній рік посилилися обстріли, зауважує голова громади.
“Були і КАБи, і БпЛА, «Оріон» були ракети запущені, «Шахеди», «Молнія», «Ланцети». І по цивільних автомобілях FPV також долітали частково там на межі громади”.
Попри це, каже Костянтин Гаврильчук, нині громада прийняла понад півтори тисячі переселенців. Сьогодні в громаді близько 1650 внутрішньо переміщених осіб.
“Це і Шалигине найближче, Новослобідська громада, і низка інших громад, які мають десь родичів, знайомих, друзів. Ніхто не хоче їхати далеко від дому. Ми їх всіх чудово розуміємо, це нормальне явище, і правильно, напевно, роблять. Завдяки цьому фактично люди живуть, громада живе. Рано чи пізно війна закінчиться. Ми знаємо, що наші хлопці переможуть, буде перемога, будемо рухатися далі, тому я вдячний людям насправді за те, що вони залишаються”, – додає Костянтин Гаврильчук.
Суспільне Суми Ірина Касьяненко, Крістіна Члек
Фото: Суспільне Суми
